Читати книгу - "Титани Ос. Дводушниця, Владислава Раф"

Реквієм тихо зітхнула, не маючи сил сперечатись. Можливо, цього разу спогади минулого не візьмуть у полон її свідомість. Хоча б один раз, без пігулок. Просто сон без жодних сновидінь.

І їй пощастило. Навіть крізь дрімоту розвідниця відчувала приємне тепло чужої стихії. Здавалося, вогонь, що охопив тіло Вієм, не підпускав не лише дощ та вітер.

Дбайлива стихія утримувала моторошну темряву на відстані, не даючи тій простягнути до сплячої кігтясті руки страху. Болісні крики не вривалися до свідомості, а перелякані голоси не благали мовчати. Цього разу вона проспала до самої залоги.