Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

Соломія перебувала у гарному настрої, отримавши чудові новини від своєї подруги. Неочікувано екран на стіні спалахнув, і на ньому зʼявилася галявина перед входом до мавчиного сховку. Посеред галявини розгублено завмерла постать чи то чоловіка, чи то жінки. Соломія з тривогою почала уважніше вдивлятися у зображення на екрані. Постать повільно повернулася, і мавка побачила бліде жіноче обличчя, пересічене, наче опіками, горизонтальною і вертикальною червоними смугами. «Допоможіть, допоможіть», – шепотіла постать безкровними губами, озираючись навколо незрячими очима.

Мавка вже щодуху кинулася до дверей, щоб допомогти нещасній, але на ходу гукнула:

– Лабо, відскануй цю незнайомку, чи то бува не засідка.

Лабораторія схвильовано загуділа, нервово заблимала екранами, і на одному з них зʼявилася інформація: істота не ідентифікується повністю, але, можливо, є з виду «мотанок».

– Мотанок? – Соломія зупинилася на порозі і замислилася. В неї зʼявилося тривожне передчуття, що вона втрапить у чергову легендарну халепу, рятуючи дівчину-мотанку.

– Відчини, будь ласка, Лабо, – попросила вона Лабораторію, яка несхвально гула. Безшумно відкрилися важкі двері, замасковані у камʼяній стіні. Мавка похапцем вибігла на галявину і обережно торкнулася руки дівчини, що з острахом прислухалася до шелесту трави під ногами Соломії.

– Я мавка Соломія. Не лякайся, я допоможу, – прошепотіла до сліпої істоти. Та вдячно стиснула долоню Соломії.

– Я Мотря, – хриплим голосом відповіла вона. – Я заблукала.

– Ходімо зі мною. Я тут мешкаю поряд, – Соломія зрозуміла, що її здогадка була вірною. Мотря була незрячою, а червоні смуги на її обличчі випромінювали моторошне холодне світло.

Мотанка дозволила Соломії повести її за собою. Мавка різко озирнулася навколо, але не побачила нічого підозрілого і попросила Лабу зачинити двері і вжити додаткових заходів безпеки, накладаючи закляття невидимості і дезорієнтації для непроханих гостей.

– Тобі пасує такий сучасний лук! – захоплено вигукнув апостол Павло, з цікавістю розглядаючи Сару, мініатюрна фігура якої була тісно затягнута у блискучий блакитний латексний комбінезон. Її незвичний гардероб доповнював легкий жакет з білого лебединого пуху. Чорне волосся Сари було заплетене у модні дреди.

– Дякую, – хмикнула Сара, – впевнена, що Янгольський Департамент Експериментальних Інформаційних Технологій викликав мене не задля компліментів.

Вона з викликом подивилася на Павла, який звичним рухом дістав гребінця з задньої кишені джинсів і ретельно зачісував своє пухнасте волосся.

– Твоя жіноча присутність – завжди наша радість та окраса нашої скромної оселі, – улесливо захихотів Павло, ховаючи гребінець. На секунду йому здалося, що дрібні косички на голові чаклунки зловісно підняли свої зміїні голови і грізно засичали. Побачивши, як він відсахнувся, Сара непомітно посміхнулася кутиками вуст і, не чекаючи запрошення, зручно вмостилася в ошатному білому кріслі навпроти канцелярського стола апостола.

– Не буду витрачати твій час, – заклопотано сказав Павло і, взявши сріблястий пульт зі столу, натиснув кнопку. Навпроти Сари на стіні зʼявилося зображення великої срібної вовчиці з довгими гострими іклами. Від несподіванки Сара зойкнула і підійшла ближче до екрану. Павло пильно спостерігав за реакцією чаклунки.

– Це… вона? – затинаючись від подиву спитала Сара.

– Вона. Потрібно її повернути додому негайно, – заклопотано сказав Павло.

– Вам потрібно – Ви і повертайте, – Сара глумливо глипнула на апостола.

– Тобі потрібно, Саро, – в очах Павла замерехтіли темні цятки, перетворюючи їх на дві мерехтливі вуглини на напівпрозорому обличчі, – якщо хочеш, щоб ми сприяли у визволені твоєї доньки з Підболіття, –  зловісно попередив апостол.

Сара рвучко підвелася і попрямувала до стіни, де б мав бути прихований вихід, відчуваючи, як Павло своїми очима-вуглинами намагався читати її думки. В приміщенні раптово стало темно і холодно.

– Не пожалкуй про свій вибір, Саро, – глумливо сказав неприємний голос, порпаючись у її думках. Зосередившись, Сара з усіх сил дала відсіч непроханому гостю, що намагався хазяйнувати у її голові. Навколо стало ще темніше. З подивом магічка зрозуміла, що стоїть одна посеред вулиці, а надворі періщить літня злива. Оговтавшись, вона рушила незнайомою вулицею. Дорога повернула управо, і Сара раптом побачила вивіску «Єрусалим кафе». Зайшовши до затишного приміщення невеличкого ресторану, Чаклунка нерішуче завмерла біля входу, подумавши, що виглядає безглуздо «як чудо у мокрому пірʼї». Вона вже хотіла непомітно вислизнути з ресторану і начаклувати собі бодай парасолю, але до неї вже поспішала пишна чорнява жінка. Лукаво посміхнувшись, жінка представилася.

– Доброго вечора, я Льоля – власниця закладу.

– Я – Сара… – несподівано для себе чаклунка розгубилася, і їй на очі навернулися непрохані сльози.

– Мабуть, Ви змокли і, може, й зголодніли, – ввічливо зауважила Льоля, – обирайте собі столик, можете просто перечекати негоду.

Чаклунка з вдячністю подивилася на гостинну власницю і попрямувала до затишного столика у куті кімнати. Замовивши собі гарячого чаю та келішок коньяку, Сара дістала свій секретний смартфон, який їй подарувала Соломія. Трохи заспокоївшись і переконавшись, що у залі немає гостей ресторану, вона набрала номер Соломії.