Читати книгу - "Несподівані перетворення. , Галіція Мідвест"

– Саро, – почула вона схвильований голос мавки, – про вовка промовка.

– Про вовка? – спантеличено повторила вона, одразу не зрозумівши випадковості приказки.

– Ти вже знаєш, – здогадалася Соломія, – тут в мене виникла ще одна проблема.

– Галя у небезпеці, – стишила голос Сара.

На іншому кінці запанувало мовчання.

– Чи любиш ти музичні фестивалі? – несподівано почула вона голос Соломії.

Тим часом Грегорі прокинувся і, вийшовши у вітальню зі своєї кімнати, зрозумів, що материн маєток порожній. Заваривши собі кави, він, нудьгуючи, тинявся будинком. Наблизившись до лабораторії Меріголд, молодий чоловік з подивом зауважив, що двері розблоковано. Марусі недбальство було геть невластиво, але у Грегорі відчинені двері не викликали підозр. Молодий чоловік тремтячими руками відсунув двері і зайшов до секретної лабораторії, не почувши, як внизу тихо стукнули вхідні двері.

– Коли ми вирушаємо? – спитав Ругару. Молодий чоловік, з яким вони прогулювалися парком, зупинився і з ніжністю подивився на схвильованого вовкулаку.

– Ти справді вважаєш, що це необхідно? – турботливо запитав він. – Тобі ця подорож може коштувати життя.

– Або ж його врятувати! – Ругару не міг стримати хвилювання, дивлячись на Лі Карра благальним поглядом золотих очей.

Пьорл вирішила, що квартира на горищі може приносити кошти. Розбираючи старі речі у шафі, вона раптом побачила паперовий пакунок, з якого лилося мерехтливе червоне світло. Обережно розгорнувши пакунок, жінка дістала з нього завʼялі червоні квіти, пелюстки яких ожили від її доторку.

«Можливо, й не доведеться терпіти оцих нахабних туристів», – подумала вона, повільно вдихаючи пекучу пристрасть шаленого кохання, яка струменіла з сонцесяйних квітів. Чорний кіт схвально нявкнув у коридорі.

Прийнявши остаточне рішення, Пол підписав останній документ, за яким він вирушав до невідомої йому раніше країни Україна, щоб надавати психологічну допомогу дітям, які постраждали від війни.

Смалюх нарешті впорався з турнікетом, але втрата крові з пораненої ноги була великою, і його свідомість поволі згасала. Він вже не чув схвильованого жіночого голосу, який полегшено прошепотів: «Він дихає, він живий».

Василина з ненавистю жбурнула до землі кокошник і, схопивши дзеркальце, зашепотіла: «Буде тобі враже так, як відьма скаже».

Айтішник Петро вкотре перевантажував оновлену версію «Протидії», але на усіх екранах висвітлювалося одне і те саме повідомлення «Далі буде…».

Кінець книги 3.