Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

- Що Свєта приїхала?! - промовляючи це, у неї аж очі засвітилися радістю.

- Ага. Свєта виходь.

З-за дверей показується голова, а далі і решта Світланиного тіла.

- Ку-ку!

- Свєта! Я думала, що Марійка мене обдурила. А то: справді, ти! Коли ти приїхала?

- Недавно.

- Йду - подивлюся, може десь Свєта приїхала. Я навіть не думала, що ти вже тут.

Нарешті дві подруги зустрілися. Наговоряться тепер досхочу! Про усе одна одній розкажуть, жодної дрібниці не пропустять, усі таємниці повідають - свої і своїх знайомих.

Тим часом вернувся Володимир з рибалки. Припер велосипед до гаража і, взявши сітку з рибою, пішов до столика з мильницею. Набрав ополоник води з відра, що стояло біля мильниці, в котру налив води, і висипав туди рибу. Риба зразу ожила: борсалася у воді, як черв'ячок на гачку, крутилася то туди, то суди. Тут як тут, з'явився кіт, позираючи на мильницю своїми зеленими очицями, вловлюючи аромат наймилішої страви. Володимир кинув котові кілька маленьких рибин і він прийнявся за діло. Своїми гострими зубами він вправно поїдав рибу за рибою; вона тріпалася, виривалася, але міцні, котячі ікла їй не давали вирватися, - і коли б вона вирвалася, щоб це їй дало, вона б всерівно здохла на пекучому асфальті, - її кісточки хрустіли, тріскали, під гострими зубищами.

Як земний світ недосконало створений - кіт любить рибу, а спіймати її не вміє, не наділила його цим матінка-природа, і йому, бідному, тепер приходиться тертися об ноги людини. Мабуть, саме цим даром - даром підлизування, - й нагородив його великий творець всесвіту для того, щоб він не мочив свої біленькі, чистенькі, пухкенькі лапки у воді.