Читати книгу - "Обитель героїв"

— Розташовуйтеся, — припросив він жестом. — Що бажаєте на вечерю?

— А що є? — випередив усіх безпосередній Кош, щиро гадаючи, що хазяїн звертається особисто до нього.

Якби Конрад був присутній при бесіді Малого з вігілою в «Скриньці Д’Оро» — неодмінно б зауважив, що рудий гомолюпус має схильність двічі наступати на ту саму мотику.

На щастя, клієнталь виявився не таким говірким, як «джин» Абу-Нізам. Чи просто вважав, що мучити голодних людей назвами страв, стоячи на подвір’ї, нетактовно. Лише коли подорожні сіли за здвоєним столом у трапезній залі, хазяїн заходився урочисто оголошувати меню. Ікер Тирулега за своєю звичкою одразу забився в куток, сторожко огледівся, крутячи головою, як настовбурчений сич, і зняв шори, які миттю зникли в складках його балахона.

— …кабанячий окіст, запечений на вугіллі в імбирних сухариках…

— Окіст давай!

— Приєднуюся.

— Юшка з рябців з пармезаном і каштанами; смажені в меду та олії зозулі…

— Рябців, прошу вас.

— Смажені ковбаски на гарячому поставці, з кислою бруквою…

— Мені ковбаски.

— Яловичі очі в соусі під назвою «прокинувшись уранці»; піднебінна частина в золі, гарнірована трюфелем; сом заливний…

— Что єсть сом… залівний? Риб? У вас пливают риба?! Я буде них їсть!

— Кришиво з телячих вух; горлиці з устрицями-піскунами; «гусак взутий»…

— Мені, люб’язний, гусака. Якщо не жирний.

— І підігрітого вина з гвоздикою.

— Всім!

Приголомшувати супутників змінами в плані дій Конрад не поспішав. Чекав, поки принесуть їжу: ситому й кінець світу не горе. Уважно розглядав залу: низька стеля, товстезні крокви, міцні столи й лави. Без зайвих розкошів; просто, грубувато, надійно. Клієнтела повинна вселяти почуття безпеки. У дальньому кутку вечеряв королівський гонець, не з термінових: у синіх, а не яскраво-червоних казенних штанях, із бляхою на грудях. Поруч із ним стукали кухлями з пивом, виголошуючи здоровниці та галасуючи навперебій, троє заможних хуторян. Це їхні вози Конрад запримітив у дворі під накриттям. Мабуть, гарно побазарювали на столичному ярмарку, повертаються з баришем.

— Ваші ковбаски, добродію!

Обсмажені, пузаті ковбаски шкварчали на триногому поставці, поширюючи апетитний запах. На окремій тарелі пахла дрібно накришена бруква, маринована з ягодами кисляку. Поруч у керамічному соуснику, гіркою було викладено білий хрін. До такої закуски краще пішло б темне пиво, а не вино, особливо гаряче… Але хлебтати пиво на ніч, обтяжуючи тілесні засіки?! Фі! Вульгарно і не сприяє здоровому сну.

Теплим вином барон під час їжі полоскав капосний зуб.

Либонь, на користь.

Потамувавши перший голод і переконавшись, що супутники теж почасти наситилися, він делікатно відкашлявся.

— Пані та панове! Прошу вашої уваги. Перш ніж закінчити вечерю й піти спати, нам варто домовитися про завтрашні дії. Якщо ми виступимо з раннього ранку і не будемо баритися дорогою, то до другої-третьої години пополудні зможемо дістатися до кордону між Чурихом і Чорно-Білим Майоратом, — Конрад намагався говорити з упевненістю вродженого командира, але півголосом, щоб чули тільки свої. — На мій погляд, саме там необхідно провести огляд місцевості й детальне рекогносцирування. Якщо Чорний Аспід у змові з некромантурою Чуриха, він не чекає вторгнення з боку союзників. Це шанс.

Насправді в обер-квізитора були особливі припущення щодо троїстого зв’язку Чуриха, Майорату і зниклих квесторів. Але ділитися ними з соратниками він не поспішав. Навіщо розбуркувати людей? Навіщо вселяти передчасну надію? Головне — щоб назавтра вони погодилися, не гаючись, їхати до згаданого кордону й бути там стільки, скільки буде потрібно.

— До гроболазів у пащу лізти… — протягнув Кош, скуйовдивши п’ятірнею руду чуприну. Це було в гомолюпуса ознакою напруженої роботи мозку.

— Я розумію ваші побоювання. Тому й пропоную почати з розвідки. Якщо ми хочемо застати супротивника зненацька…

— Ви абсолютно правий, бароне. Підтримую ваш план.

— Добре.

— Я теж тримає… підтримаю!

Аглая Вертенна зиркнула на Конрада єдиним оком і промовчала.

Містрис Форзац кивнула, погоджуючись.

— А шо я? Я… я як усі! — збентежився Кош. — Я і в розвідку можу, коли шо!

— Отже, вирішено. Встаємо на світанку, снідаємо та виїжджаємо. Раджу гарненько виспатися — день буде тяжкий.

Повертаючись до їжі, барон знову подумав про Генрієтту.

У Чуриху, либонь, ковбасками вігілу не почастують…

* * *

— Перепрошую, — втрутилася Наама, торкаючи малефіка за коліно. — Андреа, любий, тобі встигли пред’явити ордер? Я маю на увазі: пред’явити до входження в портал?

— Ні! — вигукнув малефік.

— Так! — вигукнула вігіла.

Дует пролунав у терцію.

— Слово проти слова, — замислено пробурмотів гросмейстер Ефраїм. — Пане стряпчий, ви часом не пригадуєте: ордер був пред’явлений вашому клієнтові до відкриття порталу чи після?

— Закон «Про примусове переміщення фізичних осіб», стаття сьома, «Насильство астральне навмисне», параграф шість-біс, — невлад відгукнувся Терц, змахнувши флаконом, немов диригентською паличкою. Будуаром розлився гострий запах солей, остудив бурхливі пристрасті. — Переміщення працівників нотаріату з ліцензією, а також медикусів і служителів культів поза їхнім бажанням вважається обтяжуючим чинником. Підлягає цивільному осуду, аж до побиття камінням.

— Цілком правильно, — погодився гросмейстер. — Я бачу, ви майстер своєї справи. Принагідно не відмовте в консультаціях.

— Не відмовлю, — ясним і дзвінким голосом вимовив Терц. — Як ліцензований стряпчий з гарною репутацією. У разі необхідності можу виконувати обов’язки нотаріуса. Особиста печатка ось, на ланцюжку, звольте переконатися. Готовий взяти участь з усією щирою запопадливістю. Житло і триразове харчування — за рахунок клієнта.

— А по суті питання?

— А по суті — прошу зглянутися. Засмоктало. Зграбастало, втягло й засмоктало. Проти мого вільного волевиявлення. Далі — тиша. Памороки забило, ваше чорнокнижництво!

— Молодець, — похвалила стряпчого Наама. — Розумака. Як любив казати мій куратор: «Живий не бовкне, мертвий не спітніє!»

Фернан Терц, профос Дозору Сімох, низько вклонився некромантці:

— Дякую, пані. Для вас консультації — зі знижкою. До речі, вам не потрібен особистий стряпчий? Дарчі, доручення? Шлюбні контракти? Заповіти?

І знову припав до флакона.

Герань над ним барвою нагадувала ліхтар при вході в бордель Матінки Гусинки.

Мускулюс устав, насупився, нагнув голову і ступив до гросмейстера, так, ніби зібрався дати старому у вухо.

— Колего Ефраїм! Увійдіть у моє становище! Мене зовсім не радує перспектива годувати воші в «Чарівності», поки великі шишки розберуться між собою. Лейб-малефактор Нексус ще минулого тижня попереджав: «Ти, отрок, у разі чого кивай п’ятами! Ми з Просперчиком цього вгодованого сутягу Месропа швидко до нігтя візьмемо й укорот дамо. А ти пересидь у тихому закапелку, поки пристрасті вщухнуть…» Упевнений, незабаром гроза мине. А поки дозвольте скористатися вашою знаменитою гостинністю.

Малефік приглушив свій бас, інтимно додав:

— Якщо треба, відслужу. Клянуся честю.

Наама Шавазі, більш відома в чаклунських колах як Сестра-Могильниця,