Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мáліна 📚 - Українською

Читати книгу - "Мáліна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мáліна" автора Інгеборг Бахман. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 101
Перейти на сторінку:
повні, і все громадилося штабелями, консерви, коробки, ящики, я більше не могла купувати нічого. Лиш тільки заходила я до великих універмагів на Маріягільферштрассе, хоч би до Ґернґросса[339], мені ставало недобре, однак саме тоді Христина порадила не ходити до малих дорогих магазинів, а Ліна схилялася до Герцманського[340] більше, ніж до Ґернґросса, і я намагалася так робити, але в мене нічого не вийшло, я не можу бачити нараз більше однієї речі. Тисячі різноманітних тканин, тисячі банок консервних, ковбас, черевиків та ґудзиків, усе це згромадження різних товарів я бачу лише як одну чорну пляму. Над усім, що виражено великими числами, надто велика загроза, множина має бути абстрактною, має бути теоретичною формулою, якою можна оперувати, їй притаманною має бути чистота математики, лише в математиці допустима краса мільярдів, мільярд яблук, однак, неїстівний, тонна кави наводить на думку про численні переступи, мільярд людей — це щось неймовірно зіпсуте, убоге, огидне, втягнуте в чорний ринок, зі щоденною потребою в мільярдах буханок хліба, картоплі та порцій рису. Навіть тоді, коли вже їжі було достатньо, я ще довго не могла по-справжньому їсти, та й зараз я їсти можу лише тоді, коли зі мною разом їсть ще хтось інший, а сама їм тільки тоді, коли переді мною лежить всього одне яблуко й один шматок хліба, коли лиш один залишився шматок ковбаси. Це має бути щось з того, що залишилось.

Маліна: Якщо ти не перестанеш говорити про це, то ми навряд чи отримаємо сьогодні ще щось поїсти. Я міг би з тобою поїхати на Кобенцль, вставай, одягайся, інакше буде запізно. Я: Прошу тебе, не треба на цю височінь. Я не хочу, щоб місто було мені коло ніг, навіщо нам, щоб ціле місто було коло наших ніг, коли ми всього-на-всього хочемо їсти. Підемо тут, недалеко. Тут, до Старого Геллера.

Уже тоді, у Парижі, після першої втечі з Відня, це почалося, я не могла якийсь час ступати на ліву ногу, вона боліла, і біль цей супроводжував стогін, ох, Боже мій, о Боже. Отож насамперед у нашому тілі доходить часто до цих небезпечних, багатих на наслідки, нежданих нападів, які примушують людину вимовляти певні слова, бо я перед тим лиш на кількох семінарах із філософії започаткувала понятійне знайомство із Богом, так само, як із такими поняттями, як Буття, Ніщо, Сутність, Екзистенція, Брахма.

У Парижі я переважно не мала грошей, та завжди, коли гроші в мене вже мали закінчитись, я мала потребу зробити з ними щось особливе, зрештою, це мені притаманне, я не можу так просто потратити гроші, у мене має з’явитись якась остаточна ідея, як їх потратити, бо коли ця ідея з’являється, то я знаю протягом певної миті, як я разом з іншими залюднюю світ і становлю частину населення, яке безупинно надто зростає та мало зменшується, і як цей світ, переповнений спраглим заселенням, вічно голодним, вічно нужденним населенням, обертається в космосі, і якщо я з пусткою у кишені та ідеєю в голові тримаюся в ньому завдяки земному тяжінню, то знаю, що маю робити.

Тоді, неподалік від Рю Монж[341], дорогою на Пляс де ля Контрескарп[342], я купила в малому бістро, відчиненому цілу ніч, дві пляшки вина, червоного, а потім ще й пляшку білого. Я подумала, може хтось червоного і не любить, врешті-решт, не можна ж людину засуджувати на червоне. Чоловіки спали, або тільки вдавали, що сплять, і я прокрадалась до них і клала на землю пляшки, настільки близько, щоб помилитись було неможливо. Вони повинні були зрозуміти, що пляшки належаться їм. Іншої ночі, коли я знову робила це, один із клошарів[343] прокинувся і вимовив щось про Бога, «que Dieu vous…[344]», а пізніше, в Англії, я почула щось ніби «…bless you[345]». Я забула, звичайно, за яких обставин. Припускаю, що зранені так озиваються часом до зранених, і потім продовжують жити десь далі, так як і я продовжую жити десь далі, укрита всіма можливими ранами.

Один із тих чоловіків у Парижі, хоча я не знаю, чи це був той, хто прокинувся саме тієї ночі, звався Марсель, у моїй пам’яті лишилося тільки його ім’я, гасло поряд із іншими гаслами, як Рю Монж, як дві або три назви готелів та номер кімнати 26[346]. Про Марселя, одначе, я знаю, що він уже не живе, і що помер він дивною смертю…

Маліна перебиває мене, він мене береже, однак, здається мені, що його бажання мене берегти призведе до того, що я ніколи зможу розповідати. Це Маліна не дає мені розповісти.

Я: Ти думаєш, що у моєму житті більше нічого не зміниться? Маліна: Про що ти думаєш справді? Про Марселя, а чи все ж таки лиш про одне, про все те, що послало тобі важкий хрест. Я: Що це ти раптом знову про хрест? Відколи ти послуговуєшся такими універсальними фразами? Маліна: Дотепер ти завжди усе розуміла, з фразами, чи без них. Я: Дай мені за сьогодні газету. Ти зіпсував мені всю історію, ти пошкодуєш іще про те, що не дізнався про дуже дивний кінець Марселя, бо, окрім мене, сьогодні ніхто вже не зможе цього розповісти. Інші живуть десь далеко або десь далеко померли. Марсель, напевне, цілком забутий.

Маліна простягає мені газету, яку часом приносить з музею. Перегортаю перші сторінки й дивлюся на гороскоп. «Трохи більше відваги, і Ви подолаєте новоз’явлені труднощі. Будьте уважні на вулиці. Висипайтесь доволі.» У гороскопі Маліни йдеться про справи сердечні, які набувають палкого перебігу, хоча це його мало цікавить. Окрім того, він має звернути увагу на свої бронхи. Я ніколи не думала, що у Маліни могли б бути бронхи.

Я: Що поробляють там твої бронхи? Чи ти взагалі маєш бронхи? Маліна: Чому ж ні? Як же то, ні? Кожна людина їх має. Відколи ти так турбуєшся про моє здоров’я? Я: Я лиш запитую. Як минув день сьогодні, дуже було бурхливо? Маліна: Де? Звісно ж, не в арсеналі. У кожному разі, я не помітив. Я складав акти. Я: Ані трохи бурхливо? Може, однак, якщо ти добре подумаєш, то визнаєш, що все-таки трохи було.
1 ... 69 70 71 ... 101
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мáліна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мáліна"