Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Астальдо 📚 - Українською

Читати книгу - "Астальдо"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Астальдо" автора Мирослава Горностаєва. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 192
Перейти на сторінку:
відійдемо.

— Гаразд… Бувай…

— Бувай, Астальдо.

Фіндекано доторкнувся до звислої руки співця і пішов до свого війська ходою особи, змученої до краю. У нього, напевне, був такий вбитий вигляд, що Ант кинувся до нього просто з лави і вчепився в руку.

— Ті Еldrim, — спитав діловито, — вони лихі? Ви на себе не схожі, аranen…

— Лихі не Еldrim, — мовив юнак, — лихі вісті… Я мушу поговорити з князем.

Нолофінве вже стояв поруч.

— Чому так довго? — запитав, — чи мій брат не побажав тебе прийняти? Але я не бачив, щоб Канафінве посилав гінця…

— Ви втратили брата, мій батьку і князю, — рівно відповів Фіндекано. Нолофінве збілів на обличчі, але мовив спокійно:

— Оповідай…

Вислухавши сина, князь зітхнув і сказав:

— Я любив свого брата, Фіндекано… Не вождя Феанаро — брата Куруфінве. Я тужу за братом, але для обох частин рушення можливо й краще, що Вогняний Дух відбув на Захід. Інакше… Хто нині у них старший? Твій Руссандол?

— Майтімо загинув, — вимовив Фіндекано, — а може в полоні… Морінготто таки в Ангбанді — принаймні так запевняє Макалауре. І Морінготто, нібито, тримає Руссандола заручником, вимагаючи від Нолдор, щоби вони покинули Белеріанд.

— Що з цього є правдою? — спитав князь, — як ти вважаєш?

— Те, що Морінготто в Ангбанді — напевно правда. Тоді, в день сходу Васи, вони всі перелякалися світла. Навіть Морінготто — адже він тут перебуває в тілі, напевне, і це тіло не терпить небесного вогню.

— А щодо Майтімо?

— Мертвим брати його не бачили… Не бачили і живим у ворожих руках. Посланник, який оголосив їм волю Морінготто, жбурнув Макалауре косу Руссандола, обрізану при самій голові. Але волосся могли зрізати і з мертвого тіла. Однак, Макалауре певен — брат живий і в Ангбанді.

— Що зараз робитиме Канафінве?

— Відведе воїнів, і перенесе табір на південний бік озера. А ми отаборимося тут.

— Сину мій, Фіндекано, — сказав князь ласкаво, — ти добре впорався з завданням. Іди до свого загону і заспокойся, бо на тобі лиця немає. Я покличу тебе, якщо в цьому буде потреба.

Макалауре виконав домовленість, і вже до вечора Міnya Nosse вирушили в обхід озера Мітрім. Від їхнього табору зосталося лише прим’ята трава, і закидані землею кола від вогнищ. Швидко на березі з’явилися нові ряди білих шатер, задзвенів дівочий сміх і почалася звична шамотанина. Єдиною ознакою неспокійного часу були озброєні вартові довкола, котрі чуйно вслухалися в шелест лісу.

Відхід Першого Дому Ельдар Нолофінве сприйняли по-ріжному. Туракано гнівався на батька і брата — він бажав зійтися в поєдинку хоча б з кимось із синів Феанаро, коли вже сам Вогняний Дух відійшов на Захід прямим шляхом. Його підтримували воїни, з тих, хто втратив рідних і приятелів у крижаному поході. Фінарато ж видимо радів з мирного закінчення перемовин, на відміну від Артаніс, яка бажала відплати за Альквалонде.

Фіндекано тинявся по табору в глибокій задумі. Він всоте перебирав в пам’яті спогади про свої сни, і оповідь Макалауре. І все більше впевнювався — Майтімо живий, і Майтімо страждає так, як не повинна страждати жодна жива істота…

Потрібно було щось робити, але що… Співець не оповідав докладно, але Тієлкормо, видимо, не просто так ходив на вивідки. Певне, брати прикидали можливість проникнути до твердині. Не вийшло… Дійсно, там напряму не проберешся. Світло Васи розігнало тварей, але й при відсутньости охоронців не здолати чорних стін…

Стривайте — адже Ангбанд наполовину знаходиться в самій горі, в печерах… Гора пронизана ходами, і навряд чи всі вони охороняються. Можна буде захопити живцем якогось орка, і визнати шлях…

В розпаленому розумі Фіндекано вже визрів чіткий план мандрівки. Іти він вирішив сам, вірніше їхати верхи. В разі удачі Майтімо, швидше за все, доведеться нести… То краще буде проїхати, хоча б півдороги. Коня доведеться зоставити десь у лісі, але Моретінде є метким, як на валінорського огиря, і впорається, якщо за ним поженуться вовки, або орки.

Брати з собою юнак не хотів нікого. Справа була настільки небезпечною, що йому самому здавалася божевіллям. Навіщо тягти з собою на погибель відданих йому лучників, або Фінарато, який охоче пішов би на цей ризик, навіть опісля Альквалонде і Лосгару. Старший Арафінвіон любив Майтімо за відвагу і веселий норов, і ніколи не згадував злом.

Малого Анта Фіндекано вирішив доручити тому ж Фінарато. От маленького Нандо йому було щиро шкода — не встиг хлопчина побути його сином, як доведеться звикати до іншого Нолдо. А втім, лагідний Фінарато опікуватиметься хлопчиком, наче власним дитям.

Зоставався батько, батько, який зроду не дозволить старшому сину цю ризиковану вилазку. Отже, доведеться йти таємно.

Ще кілька днів Фіндекано старанно готувався до походу.

Він взяв кілька залізних гаків, на яких трималися шатра, і переробив їх у похідній кузні. Міхи йому роздував Ант — Фіндекано втаємничив хлопчика, бо йому був потрібен помічник. Нандо зажурився, тоді став проситися піти з княжичем хоча б і до Морока у пащу, але Фіндекано попрохав його залишитися, тоді суворо наказав зостатися — і хлопчина здався.

Фіндекано оповів йому про Майтімо, про їхнє побратимство, про те, що брат нині в лапах Морока і терпить тяжкі муки. Потім змусив хлопчину присягнути, що, в разі його, Фіндекано, загибелі, він перейде під опіку Фінарато.

Ант виявився надійним спільником. Він, хоч і сумував, але чітко виконував накази воєводи. Приніс йому молоточок, поцуплений в тій самій кузні. Притягнув три мотки сріблястого мотуззя, виробленого у Валінорі. Приніс згорток з дорожнім хлібом, один з останніх, а порожню баклагу наповнив водою Мітріму.

Якби ці всі приготування Фіндекано робив сам, воно б неодмінно впало б комусь у вічі. А на меткого хлопчину ніхто не звертав уваги — чи мало підлітків, зігрітих теплом Васи, метушиться по табору, відживши опісля важкої дороги.

Врешті, юнак попрохав Анта зробити йому останню послугу.

— Сядеш на мого коня, — наставляв він, — і поїдеш на той бік озера. Там тебе зупинять воїни. Ти скажеш їм: «Мене послав Фіндекано Астальдо. Я хочу бачити воєводу Канафінве.»

Ант заворушив вустами, повторюючи про себе звуки квенья.

— Канафінве — це той воїн, з яким я розмовляв допіру. Ти скажеш йому: «Фіндекано Астальдо просить у тебе, Макалауре, во ім’я твого старшого брата, меч і ніж роботи Феанаро.» Запам’ятав?

— Так, аranen.

— Як звати воєводу?

— Канафін…

— А аmilesse?

— Маглоре… Маглауре…

— Він зрозуміє… Візьми мого коня… Виїдеш вдень, при світлі.

Ввечері наступного дня Ант повернувся з південного боку озера з довгим згортком. Він віддав його Фіндекано, і мовив,

1 ... 69 70 71 ... 192
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Астальдо», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Астальдо"