Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Чеслав. В темряві сонця 📚 - Українською

Читати книгу - "Чеслав. В темряві сонця"

230
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чеслав. В темряві сонця" автора Валентин Миколайович Тарасов. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 82
Перейти на сторінку:
ти мало кому крові за життя попсувала?! — уїдливо втрутився Кудряш. — Та тебе прибити… лише гукни — табун охочих збереться.

Леда від його слів знову тихенько завила:

— Злі-і… Ой, злі язики!.. То погані люди брешуть, як собаки скажені, про мене нещасну-у-у-у… А я ж, якщо що й скажу кому… то просто в очі, та тільки про те, що бачила чи чула, і тільки заради правди й справедливості-и-и…

— О, правдолюбниця вишукалася! Та ти, помело городищенське… — закипаючи праведним гнівом, Кудряш насунувся на криву бабу.

Він і тепер ще простити не міг Кривій Леді історію, коли вони, тоді ще хлопчиська, залізли в общинну комору поласувати медом, а всюдисуща Леда якось прознала про ті пустощі або запримітила та й розцвірінькала все його суворій матінці. Ох, і дісталося ж тоді Кудряшеві від матері за шкоду!

Чеслав, розуміючи, що цей наступ друга на їхню бранку закінчиться черговим нападом реву й користі від того буде мало, відсунув Кудряша вбік.

— Я ось що тобі скажу, Ледо, і хочу, щоб ти добре зрозуміла… — він навмисно говорив повагом. — Я зовсім не домагався погибелі твоєї… І ніколи ні стрілою в тебе не цілив, ні ножем не мітив, як би мені не хотілося те зробити за всі твої підлі плітки про мене й мого брата.

На обличчі баби явно читалася недовіра. І щоб слова його були переконливішими для старої лисиці, Чеслав додав:

— Клянуся пам’яттю предків своїх!.. — а потім, не в змозі перебороти юнацьке бажання похвалитися, з поблажливою усмішкою додав: — І коли б я хотів погибелі твоєї, бабцю, то та стріла, що летіла у твій бік, обов’язково влучила б і вже ножичка не знадобилося б. Кудряш не дасть збрехати. Та й зараз би тут із тобою теревені не розводив…

Леда від хвилювання через силу ковтнула слину пересохлим ротом і видихнула:

— А хто ж тоді?.. — і збентежено закліпала оком.

— Це ж ми й хочемо зрозуміти, бо… — але раптова думка не дала Чеславові висловитися. — Почекай… Але ж якщо стрілок той у тебе, стару, не поцілив, то він… чи зовсім вже недосвідчений, з невірною рукою…

— Та це я вертка така, — встигла вставити бабка.

— Або він зовсім і не хотів позбавляти тебе життя… — не звернувши уваги на її вигук, продовжив Чеслав.

— Хотів, ще й як хотів! Та далеченько був від мене. Я ж його й розгледіти не змогла. З-за дерева, гад, цілив!.. — заторохтіла невгамовна Леда. — Страху ж я, сердешна, натерпілася, до кінця років моїх вистачить! Он із хати зайвий раз висунутися боялася. Страх!.. Страх та й годі!..

— Тож він, може, і хотів саме настрахати тебе?.. — задумливо припустив Чеслав, і було не зовсім зрозуміло, кого він запитує — чи жінку, чи себе.

На обличчі Кривої Леди з’явилося щире здивування:

— Та навіщо ж?

— Бо ти знаєш або бачила таке, що інші сховати хотіли б, — вийшов із замисленості Чеслав й очікувально подивився на бабу.

А Леда з виразом дитячої невинності, за якою — хлопці знали — ховалися старечі вікові хитрощі, втупилася в нього. І, здається, не думала відкривати рот.

Першим не витримав Кудряш, який спостерігав за ними збоку:

— Говори, заразо, що ти ще прознала такого, за що тобі голову відкрутити хотіли? — накинувся на бабу.

— Ай! Ай!.. Та я ж… Та нічого ж… Великі й духи — свідки!.. — заголосила, затуляючись від нього, Леда. Але зненацька затихла. — Хіба що, ось тільки… тільки… — з-під рук зиркнуло хитре око. — Може, через…

І тоді Леда розповіла хлопцям про той нещасливий ранок, коли знайшли мертвим Велимира. Виявилося, що перед тим кривавим світанком дуже погано спалося старій лисиці.

— Ну, я й вибралася з халупи, щоб повітрям подихати. А чого в духоті сидіти? Та й усе-таки цікавіше, ніж на стіни витріщатися. Аж дивлюся, наче йде хто чи здалося… А світати ще тільки починало, і туман був!.. Придивилася, навіть за рогом причаїлася, точно, іде… А це Голуба до воріт городища йшла! Та… крадькома, озираючись… Я й подумала: чого це дівці зранку не спиться? Ну й рушила за нею. Тільки щоб подивитися… Так і так не сплю… — Леда дедалі більше розпалювалася від своєї оповіді. — Вона, отже, до воріт підійшла…

А сторожа наша міцно поснула, видно. Поганці!.. Так Голуба засувку — того… і за ворота — шасть. Я за нею. А вона до лісу побігла хутко, ну, і я… Довго йшли… Я вже ледь поспівати за нею стала. Усе боялася — загублю. А вона поспішала і поспішала. І ось зупинилася нарешті, озиратися стала. Може, місце, куди йшла, шукала?.. Я теж, звичайно, стала, а потім і присіла, віддихатися… — баба, що до досі тарахкотіла без упину, мабуть, теж вирішила відсапатися й замовкла.

— Ну, а далі, далі що?.. — у два голоси зажадали продовження хлопці.

А Кудряш, що слухав доти сидячи, з нетерпіння навіть підхопився.

Баба з недобрим прижмуром подивилася на одного, перевела погляд на другого, ще трохи помучила їх мовчанкою (певно, мстила за напад), але таки продовжила:

— А вона, Голуба, видно, розібралася й далі пішла, тільки тепер знову сторожко та помаленьку… Ну, я думаю, теж поспішати не буду, посиджу ще трошки, а потім наздожену. Стомилася ж!.. Коли чую, десь збоку гілка хруснула… Я туди — зирк… і зрозуміла, що там, за кущами… ще хтось є… живий. Спершу подумала, що звір який, але ні — людина! Невже Голуба мене побачила — кумекаю. Але ж вона в інший бік подалася… І отут я прозріла, що, окрім нас двох, хтось ще третій там валандається. І мене, нещасну, помітив… І очима дірявить тепер усю. Ой, я так й обмерла! З переляку навіть гикати почала безперестанно, — від знову пережитого хвилювання жінка навіть приклала руку до того місця, де мало стукати серце.

— Та хто ж це був? — чомусь пошепки запитав Кудряш.

— Так не роздивилася ж я крізь кущі!.. — у її голосі почулася щира досада. — Та й він же спритно сховався від мене. Не хотів, щоб побачила його… А отут і сама Голуба крізь кущі несеться. Так і ломиться напрямки, так і ломиться, як сліпа. А вся сама на себе не схожа. Бліда, розпатлана, рукою рот затисла, очі витріщила і вся в сльозах. Заметушилася з боку в бік: збилася, куди бігти. Ледь із тим, хто за кущами сидів, не зіштовхнулася. То він від неї, мабуть, шарахнувся, вона — від нього. А я від обох. Та як припустила!

— Голуба?

— Та я

1 ... 69 70 71 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чеслав. В темряві сонця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чеслав. В темряві сонця"