Читати книгу - "Морські казки: Казки про Mелюзину і морських людей"

Був хлопець дуже старанним. Навів порядок коло царських коней. І свого коня поставив у конюшню, ще й золоте перо почепив біля нього на стіну. Царська дочка побачила те перо і каже цареві:

– Тату, у нашого конюха є золоте перо. Таке гарне!

А цар каже хлопцеві:

– Як собі хочеш, а мені ту птаху знайди, що ото з неї пір'я у тебе.

Хлопець іде до коня і розказує, яке цар йому завдання дав. А кінь каже:

– Птаха у тої баби, що зарубала двадцять чотири дочки. Вона в неї у золотій клітці, а та клітка така красива, як і птаха. Але не бери птаху з кліткою, бо вона закричить, і тебе піймають. Бери без клітки.

І поїхали вони до баби. Добралися вночі до птахи, і взяв хлопець птаху без клітки.

Як приніс він ту птаху, цар узяв його від коней до себе за помічника. А хлопець дістав золоту підкову та й почепив біля свого коня. Дівчина заглянула, побачила ту підкову та й каже цареві:

– Тату, а він золоту підкову почепив біля свого коня.

Цар кличе хлопця й питає:

– Що то за підкова у тебе?

– Я знайшов.

– Як ти знайшов підкову, то знайди мені й того коня, що загубив її.

Прийшов хлопець до свого коня та й розказує, який наказ дав цар. А кінь каже:

– Той кінь теж у баби. Знову треба йти до неї. Але бери коня без вуздечки, бо він заірже, і баба тебе спіймає.

Поїхали вони до баби. Пішов він туди, де стояв золотий кінь, і тихенько зняв із нього вуздечку. Та вивів золотого коня, і повернулися вони до царя.

Цар задоволений. А хлопець узяв та й почепив коло свого коня золотий шалок. Царська дочка побачила і знов розказала батькові. Викликає його цар і говорить:

– Привези мені ту жінку, що загубила золотий шалок.

Розповів хлопець про все коневі, а той каже:

– Та це ж нам треба ту саму бабу привезти. Як послухаєш мене, то привезеш і бабу, а як не послухаєш, то живий відти не вернешся.

Поїхали вони до баби, і каже хлопцеві кінь:

– Іди до неї в хату. Вона тепер спить. Коло неї горять дві лампи, одна в головах, а друга в ногах. Поміняй ті лампи місцями. І баба зробиться наполовину мертва. Тоді бери її на плечі, неси до мене і поїдемо.

Так він і зробив. Привезли вони бабу до царя. А та чарівниця була красива, і старий цар одразу полюбив її. І каже їй:

– У мене нема жінки, а в тебе чоловіка. Робімо весілля!

– До весілля ще далеко, – каже чарівниця. – Скажи цьому хлопцеві, хай іде до Чорного моря і приведе Морського Коня.

Цар викликає хлопця і каже:

– Багато ти вже зробив для мене. То ще йди до Чорного моря і приведи Морського Коня.

Пішов хлопець знов до свого коня. Розказав йому все, а кінь каже:

– Йди до царя і проси десять шкур із буйволів і десять пудів смоли.

Цареві це легко було зробити, і він дав хлопцеві шкури й смолу. Поїхали вони до моря, а кінь і каже хлопцеві:

– Стели на мене одну шкуру. Та розтопи пуд смоли і змасти її. І так зроби з усіма шкурами: клади на мене всі десять і кожну масти смолою. А сам сховайся, бо Морський Кінь тебе знищить.

Накрив хлопець коня насмоленими шкурами і сховався. А його кінь заіржав. Морський Кінь то вчув, розсердився і зразу вийшов із моря. Та давай кусати хлопцевого коня. Як ухопить, та й набере смоли в рот. І заклеїв він собі зуби смолою. А хлопців кінь тим часом б'є та б'є його. Морський Кінь ще трохи хапав за смолу та буйволячі шкури, але хлопців кінь так збив його, що той здався і мусив іти куди скажуть. Хлопців кінь кликнув свого господаря, той скинув із нього насмолені шкури, і їдуть вони до царя. А Морський Кінь каже:

– Подивися назад. Що ти бачиш?

Хлопець оглянувся і крикнув:

– Чорна хмара доганяє нас!

– То не хмара, то коні, – сказав Морський Кінь. – Давайте скоріше бігти, щоб вони не догнали нас у дорозі. Хай доганяють, як ми будемо на місці.

І поскакали вони. Приїхали до царя. Хлопець каже цареві:

– Давайте скоро людей і дерева, щоб зробити обору, там сила коней біжить.

Поки морські коні прибігли, обора була готова. Коні забігли, і їх зразу закрили в оборі. Як побачив цар стільки коней, та сказав бабі:

– Треба дати йому за це звання міністра.

А баба каже:

– Він хороший, але треба, щоб він скупався в киплячому кінському молоці, то буде ще май красивий.

Надоїли вони з кобил котел молока, поставили його на вогонь, і цар каже хлопцеві:

– Треба, щоб ти скупався в цьому молоці, то будеш дуже красивий.

Пішов хлопець до коня і каже:

– Біда! Варять молоко і кажуть, щоб я в ньому купався.

– То нічого, – каже кінь. – Як усе буде готове, то скажи, щоб покликали твого коня. Най він побачить твою смерть.

Роздягся хлопець і приготувався скакати в молоко. Та й каже:

– Я вже бачу, що маю тут умерти. То покличте мого коня, най він побачить мою смерть.

І цар звелів привести коня. Хлопець скочив у котел, а кінь подув, і молоко зробилося холодним. Хлопець викупався і вийшов з молока ще красивішим.

Побачила це баба і веліла знову гріти молоко. «Як я викупаюся, – думала вона, – то буду молода і дуже красива». Молоко закипіло, а вона як скочила в нього, то лиш кості від неї лишилися.

Цар каже до хлопця:

– То твій кінь таку силу має. Ти прив'яжи його біля котла, най і я покупаюся.

Стали знову гріти молоко. Скоро воно закипіло. Привів хлопець коня, а той каже:

– Цар нас так багато мучив, що не варто його рятувати. Най пропадає.

Скочив цар у котел – і лиш кості від нього лишилися. А хлопець оженився на його дочці і став царем. І зробили таке весілля, що ні до того такого не було, ні відтоді.

Дідусь і Мати води

Якось один дідусь пішов у ліс по дрова. На шляху до лісу протікала бурхлива річка. Дідусь ступив на хиткий місток і ненароком випустив сокиру. Перейшовши річку, дідусь сів на березі і заплакав. Адже в його бідному господарстві була єдина сокира!