Читати книгу - "Менсфілд-парк"

— Я не можу сказати, що з мене була якась користь у Созертоні: день був жаркий, і ми всі блукали одне за одним, немов очманілі. — І, щойно шум загальної розмови заглушив його слова, він додав тихіше, звертаючись лише до Фанні: — Мені було б прикро, якби ви оцінили мою здатність щось планувати лише за тим днем у Созертоні. Нині я на все дивлюся зовсім по-іншому. Не думайте, що я такий, яким ви побачили мене тоді.

Слово «Созертон» порушило щасливий спокій місіс Норріс, яким вона насолоджувалася після майстерної гри, проведеної разом із сером Томасом проти козирів доктора і місіс Грант; і вона з надзвичайною жвавістю вигукнула:

— Созертон! Так, оце, скажу я вам, не абищо; і ми провели там чудовий день. Уїльяме, тобі не пощастило; та коли ти приїдеш наступного разу, сподіваюся, наші любі містер і місіс Рашворт будуть вдома, і я певна, я ручуся, що вони будуть раді тебе бачити. Твої кузини не з тих, хто забуває родичів, а містер Рашворт — дуже приємна людина. Вони зараз у Брайтоні, ти знаєш; живуть в одному з найкращих будинків, — так воно й личить при такому багатстві, як у містера Рашворта. Я точно не знаю, яка там відстань, та по дорозі з Портсмута, якщо це не дуже далеко, ти зможеш до них заїхати і засвідчити свою повагу. А я передам з тобою невелику посилочку, — хотіла б надіслати дещо твоїм кузинам.

— Я був би радий стати вам у нагоді, тітонько; але ж Брайтон лежить майже коло самого Бічі-Хед, і якби навіть я міг заїхати так далеко, не думаю, що в такому розкішному місці зрадіють бідному неотесаному гардемаринові, як я.

Місіс Норріс взялася гаряче запевняти його, що він може очікувати на гостинний прийом, але сер Томас перервав її, владно мовивши:

— Не раджу тобі їхати до Брайтона, Уїльяме, бо певен, що ти невдовзі зможеш зустрітися з ними за зручніших умов, хоч мої доньки були б раді бачити своїх кузенів усюди; і ти впевнишся, що містер Рашворт схильний ставитися до всіх наших родичів так само, як до своїх власних.

— Як на мене, то краще б він був особистим секретарем першого лорда Адміралтейства, — тільки й відповів Уїльям — стиха, щоб цього не почув хтось інший; і на цьому розмова скінчилася.

Поки що сер Томас не побачив у поведінці містера Кроуфорда нічого особливого, та коли після другого робера гравці у віст вийшли з-за столу, він, покинувши доктора Гранта і місіс Норріс обговорювати їхню останню гру, почав спостерігати за іншим столом і помітив, що його племінниці приділяють увагу, і навіть, можна сказати, незвичайну увагу.

Генрі Кроуфорд був у захваті від свого плану щодо Торнтон-Лейсі; і, зазнавши поразки в намаганні зацікавити ним Едмунда, він взявся із щирою серйозністю викладати свої ідеї прекрасній сусідці. Він збирається зняти для себе цей будинок узимку, щоб мати поблизу власне житло і, як він одразу ж їй пояснив, користуватися ним не тільки під час мисливського сезону (хоч ці міркування також були важливі, позаяк він, незважаючи на гостинність доктора Гранта, не хотів завдавати йому зайвого клопоту, розмістивши в його стайні своїх коней); але його прихильність до цієї місцини залежить не тільки від сезонних розваг: він усім серцем бажає віднайти тут затишний притулок, до якого зможе потрапити коли завгодно і яким зможе розпоряджатися на свій власний розсуд, де проводитиме увесь вільний час, щоб підтримувати, зміцнювати й розвивати дружбу та близькість із менсфілдською родиною, яка що не день стає для нього дорожча. Сер Томас, почувши про це, не образився: словам молодого джентльмена не бракувало ввічливості, і Фанні відповіла на них так люб'язно і скромно, так спокійно і без тіні кокетування, що її поведінка здавалася просто бездоганною. Вона говорила мало, лише зрідка висловлюючи своє схвалення, нічим не давала зрозуміти, наче схильна віднести хоча б частину компліментів Кроуфорда на свою адресу, і не заохочувала його в намірі оселитися в Нортгемптонширі. Помітивши, хто за ним спостерігає, Генрі Кроуфорд звернувся до сера Томаса з тим самим повідомленням, у буденнішому, проте такому ж сердечному тоні.

— Я хочу стати вашим сусідом, сер Томас; певно, ви чули, як я сказав про це міс Прайс. Чи можу я сподіватися на вашу згоду і на те, що ви не будете переконувати вашого сина відмовити такому орендареві?

Сер Томас, люб'язно вклонившись, відповів:

— Це єдине заперечення, сер, яке я маю проти такого сусідства. Але сподіваюся й вірю, що Едмунд сам побажає оселитися в Торнтон-Лейсі. Едмунде, я не сказав нічого зайвого?

Едмунд, почувши ці слова, вперше збагнув, про що йдеться; але, зрозумівши питання, не забарився з відповіддю.

— Звичайно, сер, я не маю нічого проти. Але, Кроуфорде, хоч я й мушу відмовити вам як орендареві, приїздіть до мене як друг. Вважайте цей будинок наполовину своїм кожної зими; стайні ми розширимо за вашим планом, з урахуванням кожної ідеї, яка вам спаде на думку цієї весни.

— Ми де в чому програємо, — вів далі сер Томас. — Його від'їзд, хай навіть усього за десять миль, означатиме вельми небажану втрату для нашого сімейного кола; але мені було б дуже прикро, якби мій син погодився на менше. Цілком природно, що ви не подумали про це як слід, містере Кроуфорд. Але в парафії є свої права й потреби, які може знати лише пастор, що мешкає там постійно, і які не може задовольнити належною мірою ніхто, крім нього. Едмунд міг би, власне кажучи, виконувати свої обов'язки в Торнтоні, не покидаючи Менсфілд-парку; він міг би їздити туди верхи щонеділі, у будинок, начебто обжитий, і служити відправу; він міг би ставати пастором Торнтон-Лейсі кожного сьомого дня, на три-чотири години, якби його це влаштувало. Але йому цього не досить. Він знає, що людська натура потребує серйознішого уроку, ніж їй може дати недільна проповідь, і що, не живучи серед своїх парафіян, не довівши їм свою прихильність та турботу постійною увагою, він робитиме надто мало і для їхнього, і для власного блага.

Містер Кроуфорд кивнув головою.

— Отже, підбиваючи підсумок, — мовив сер Томас, — я можу сказати, що Торнтон-Лейсі — єдине місце в окрузі, де я б не хотів бачити містера Кроуфорда в ролі постійного мешканця.

Містер Кроуфорд вклонився, виражаючи подяку.

— Сер Томас, — мовив Едмунд, — без сумніву, розуміє обов'язки