Читати книгу - "Втрачений символ"

«Я — шедевр».

Одначе спливали роки, і сексуальні втіхи почали втрачати для Андроса свою збудливу принадність. Як і все інше. Розкішна острівна кухня втратила свій смак, книги стали нецікавими, навіть прекрасні заходи сонця, які він споглядав зі своєї вілли, — і ті стали нудними. Як же ж так? Йому лише двадцять п’ять, а він уже почувався старим. «Для чого далі жити?» Він, як скульптор, витворив зі свого тіла шедевр; займався самоосвітою і живив свій розум надбаннями культури; перетворив свій дім на земний рай; його любили всі, косо він бажав любити.

Однак, хоч яким би неймовірним це не здавалося, він відчув себе таким спустошеним, як і в тій турецькій в’язниці.

«Чого ж мені бракує?»

Відповідь він дістав кілька місяців по тому. Одного разу вночі Андрос сидів на самоті у своїй віллі, знічев’я перемикаючи телеканали, як раптом надибав програму про таємниці франкмасонів. Режисура шоу була поганою, запитань було більше, ніж відповідей, однак його заінтригували численні змовницькі теорії, що оточували це братство. Ведучий розповідав легенду за легендою.

Франкмасони та Новий світовий порядок...

Велика масонська печатка Сполучених Штатів...

Масонська ложа П-2[15]...

Масонська піраміда...

Ошелешений, Андрос прикипів очима до екрана. Ведучий розповідав історію про загадкову кам’яну піраміду з вигравіруваними символами, що обіцяли вказати шлях до втраченої мудрості та незбагненно могутньої сили. Ця історія, начебто неймовірна, викресала в його пам’яті далекий спогад з темного минулого. Андрос пригадав, що Захарій Соломон чув від свого батька про якусь загадкову піраміду.

«Невже це вона?» Андрос почав напружено пригадувати подробиці.

Коли програма скінчилася, він вийшов на балкон, щоб провітрити мозок. І пригадав навіть більше. Коли спогади спливли в його пам’яті, у нього з’явилося таке відчуття, що, зрештою, у цій легенді має бути якесь раціональне зерно. А якщо так, то Захарій Соломон — хоча й давно померлий — зробив йому ще одну цінну послугу.

«А що мені втрачати?»

Через три тижні, ретельно все спланувавши, Андрос стояв на морозі поруч із зимовим садом маєтку Соломонів на Потомаці. Крізь скло він бачив, що Пітер Соломон про щось теревенить зі своєю сестрою Кетрін і сміється.

«Здається, вони досить легко забули про Захарія», — подумав він.

Перед тим як вдягнути на обличчя маску, Андрос нюхнув кокаїну — вперше за багато років. І відчув знайомий приплив безстрашшя. Він витягнув пістолет, старим ключем відімкнув двері й увійшов до оранжереї.

«Привіт, Соломони».

На жаль, той вечір склався не так, як запланував Андрос. Замість піраміди, за якою прийшов, він отримав заряд пташиного дробу, і йому довелося втікати засніженою галявиною до густого лісу. На його превеликий подив, Пітер Соломон кинувся навздогін, а в його руці поблискував пістолет. Андрос рвонув у зарості і збіг донизу стежиною по краю глибокого яру. Знизу крізь хрустке зимове повітря долинав шум далекого водоспаду. Проминувши невеличкий дубовий гайок, він звернув ліворуч. Та через секунду різко зупинився і, пропливши підошвами по зледенілій стежині, чудом уникнув смерті.

«Господи всемогутній!»

За якісь кілька футів попереду стежина обривалася вниз просто у замерзлу річку. На великому валуні біля стежини невміла дитяча рука нашкрябала напис:

А з протилежного боку яру стежка йшла далі. «А де ж місток?» Кокаїн припинив свою дію. «Я потрапив у пастку!» Охоплений панікою, Андрос обернувся, щоб побігти стежиною назад, але перед ним виріс Пітер Соломон — захеканий і з пістолетом в руці.

Андрос поглянув на пістолет і зробив крок назад. Від краю урвища до замерзлої річки було не менше від п’ятдесяти футів. Довкола, проймаючи Андроса до кісток, клубочився туман, що підіймався з водоспаду, що був трохи вище за течією.

— Заків місток давним-давно зогнив, — засапано мовив Пітер. — Лише мій син заходив так далеко — аж сюди. — Він твердо і непорушно тримав пістолет. — Навіщо ти убив мого сина?

— Він був нікчемою, — відказав Андрос. — Наркоманом. Тож я зробив йому послугу. Перервав його нікудишнє життя.

Соломон наблизився і націлив пістолет Андросові в груди.

— А тепер я тобі зроблю ту саму послугу. — Андрос не чекав почути в його голосі скільки ненависті. — Ти забив мого сина до смерті. Як може людська істота таке вчинити?

— Люди здатні на немислиме, якщо їх приперти до стінки.

— Ти вбив мого сина!

— Ні! — емоційно вигукнув Андрос. — Це ти вбив свого сина. Який же батько залишає свого сина у в’язниці, коли йому трапляється можливість витягнути його звідти! Це ти вбив свого сина, не я.

— Ти нічого не знаєш! — заволав Соломон голосом, сповненим болю.

«Помиляєшся, — подумав Андрос. — Я знаю все».

Пітер Соломон підійшов іще ближче, тримаючи пістолет у простягненій руці. Їх розділяло тепер лише п’ять ярдів. Груди в Андроса пеком пекло, він відчував, що стікає кров’ю. Вона струмувала по животу. Він озирнувся на провалля. Ні, це неможливо. І обернувся до Соломона.

— Я знаю більше, ніж ти гадаєш, — прошепотів він. — Ти не здатен на холоднокровне вбивство.

Соломон ступив іще крок уперед, непорушною рукою тримаючи пістолет.

— Попереджаю, — сказав Андрос. — Якщо ти натиснеш на курок, я переслідуватиму тебе все життя.

— Можеш вважати, що вже почав. — І гримнув постріл.

Женучи свій лімузин до Калорама-Гайтс, той, хто називав себе Малах, згадував про ті чудесні події, які врятували його від вірної смерті тоді, на краю зледенілого яру. І він змінився назавжди. Постріл тривав лише мить, але його наслідки відлунили крізь роки. Його тіло, колись засмагле і татуйоване, тепер спотворювали шрами, що лишилися після тієї ночі. І ці шрами він приховував під татуюваннями символів свого нового «я».

«Я — Малах. Така була моя доля. Завжди».

Він пройшов крізь вогонь, згорів майже дотла, але потім постав знову, іще раз зазнавши перетворення. Як птах фенікс. І сьогоднішня ніч стане завершальним кроком його довгої та славної подорожі.

РОЗДІЛ 58

Вибухівка зі скромною назвою «Ключ-4» була створена спецпідрозділом США саме для того, щоб висаджувати замкнені двері, завдаючи при цьому мінімальної шкоди. Маючи основними складовими циклотриметилентринітрамін із діетилгексиловим пластифікатором, вона являла собою головним чином пластикову вибухівку С-4, розкатану в тонкі, як папір, пластинки, що вставлялися в одвірки. І в ситуації з дверима до читального залу ця вибухівка спрацювала прекрасно.

Керівник операції агент Тернер Сімкінс переступив через уламки дверей і