Читати книгу - "Втрачений символ"

— Вимкніть світло, — наказав Сімкінс.

Другий агент знайшов на стіні панель, клацнув вимикачами — і приміщення поринуло у темряву. Усі четверо майже синхронно підняли руки і прилаштували на очі пристрої нічного бачення.

Картина залишилася незмінною.

У темряві ніхто нікуди не побіг.

Вочевидь, втікачі не мали зброї, однак оперативники увійшли до залу зі зброєю напоготові. У темряві їхні пістолети випромінювали чотири зловісних стрічки лазерного світла. Чоловіки заводили променями в усіх напрямках — по долівці, стінах та по балконах, промацуючи ними темряву. Часто самого лише вигляду зброї з лазерним прицілом у темній кімнаті було достатньо, щоб спонукати до негайної капітуляції.

Та, певно, не цього разу.

І знову анічичирк.

Агент Сімкінс підняв руку і дав сигнал своїй групі увійти всередину. Його підлеглі беззвучно розосередилися. Обережно ступаючи центральним проходом, Сімкінс підняв руку і клацнув вимикачем свого пристрою нічного бачення, вводячи в дію найновіше поповнення арсеналу ЦРУ. Термозображення застосовувалося вже досить тривалий час, але новітні досягнення в галузі мініатюризації, диференційної чутливості та поєднання зображення з двох джерел спричинилися до появи нового покоління оптичних приладів, котрі забезпечували оперативників майже надлюдським зором.

«Ми бачимо в темряві. Ми бачимо крізь стіни. А тепер ми здатні побачити минуле».

Тепловізорне устаткування стало таким чутливим до перепадів температури, що тепер мало здатність фіксувати не лише теперішнє місцезнаходження людини, а і її попереднє місцезнаходження. Ця здатність дивитися в минуле виявилася найціннішою рисою новітнього устаткування. І зараз вона також стала в пригоді. Агент Сімкінс узрів температурний слід на одному з читальних столиків. Окрім того, два дерев’яних стільці засяяли в його окулярах червоно-пурпуровим світлом, вказуючи на те, що вони були тепліші за решту стільців у цьому залі. Настільна лампа жевріла оранжевим. Вочевидь, двоє втікачів сиділи за цим столом, але тепер питання було в тім, куди вони поділися.

Відповідь на це запитання він знайшов на центральній полиці, що оточувала велику дерев’яну консоль посередині кімнати. То був ледь помітний примарний відбиток руки, що світився темно-червоним.

Тримаючи напоготові пістолет, Сімкінс рушив до восьмикутної шафи, ведучи лазерним променем по її поверхні. Він огинав її по колу доти, поки не побачив у шафі боковий отвір. «Невже вони самі себе загнали до цієї шафи?» Агент придивився до декоративної планки довкола отвору і побачив іще один світний відбиток руки. Хтось взявся за одвірок, коли пірнав у цю діру.

Час для тиші скінчився.

— Тут теплові відбитки! — вигукнув Сімкінс, вказуючи на отвір. — Оточуймо з флангів!

Обидва фланги групи рушили до восьмикутної консолі.

Сімкінс поволі попрямував до отвору. Навіть із відстані десяти футів він побачив, що всередині горить світло.

— У консолі — світло! — скрикнув Сімкінс, сподіваючись, що звук його голосу зможе переконати панів Беламі та Ленґдона вийти з шафи із піднятими руками.

Але ніхто звідти не вийшов.

«Прекрасно, зробимо по-іншому».

Наблизившись до отвору, Сімкінс почув, як звідти доноситься гудіння. Наче там працювала якась машинерія. Він зупинився, намагаючись уявити, що ж може так шуміти в такому маленькому просторі. Тоді присунувся ще ближче — і почув крізь шум механізмів чиїсь голоси. Але щойно він підійшов до отвору, як світло всередині згасло.

«Дуже вдячний, — подумав він, поправляючи прилад нічного бачення. — Тепер ми маємо перевагу».

Ставши на порозі, Сімкінс зазирнув у отвір. Те, що він там побачив, чимало його здивувало. Ця консоль була не стільки шафою, скільки стелею, що виступала над поверхнею долівки і слугувала дахом для сходів, які спускалися до розташованої внизу кімнати. Націливши зброю на сходи, агент почав спускатися донизу.

«Що це, в біса, за приміщення?»

Кімната під читальним залом виявилася маленькою коморою. Гудіння, яке почув Сімкінс, і справді йшло від машинерії, хоча він точно не міг сказати — чи то Беламі з Ленґдоном щойно її запустили, чи вона працювала цілодобово. Втім, в обох випадках це не мало значення. Втікачі залишили чіткі теплові відбитки на єдиному виході з цієї кімнати — на важких сталевих дверях. На кнопках замкової панелі так само чітко вирізнялися чотири відбитки пальців. По периметру дверей світилися тоненькі смужечки жовтогарячого кольору. Це означало, що за дверима горіло світло.

— Висаджуйте двері, — скомандував Сімкінс. — Це — їхній маршрут для втечі.

На те, щоб вставити і підірвати тонку пластинку вибухівки «Ключ-4», пішло вісім секунд. Коли дим розсіявся, агенти побачили перед собою дивний підземний світ, який тут називали книгосховищем.

Бібліотека конгресу мала книжкові стелажі, що розтягнулися на багато миль, більшість із них — у підземеллі. Ці нескінченні ряди полиць створювали наче оптичний ефект нескінченності, який зазвичай досягається за допомогою дзеркал.

На дверях була табличка з написом:

Середовище з регульованою температурою.

НОРМАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ ЦИХ ДВЕРЕЙ - ЗАЧИНЕНЕ

Сімкінс проштовхнувся у скалічені вибухом двері і відчув за ними прохолодне повітря. Він не міг стримати посмішки. «Це так легко, що аж не віриться». Тепловідбитки в приміщенні з регульованою температурою проявлялися як сонячні протуберанці, і його «нічні окуляри» вже встигли помітити червоний мазок на поруччі угорі, за яке вхопився Ленґдон чи Беламі, пробігаючи повз.

— Тікати ви можете, — прошепотів Сімкінс сам собі, — а от сховатися — ні.

Коли Сімкінс зі своєю групою заглибився в лабіринт полиць, то збагнув, що умови на «полі бою» настільки очевидно схилялися на його користь, що йому навіть не доведеться користуватися приладом нічного бачення, щоб вистежити свою здобич. За звичайних обставин цей лабіринт книжкових полиць був би солідною схованкою, але в Бібліотеці конгресу для економії електроенергії використовувалося освітлення, що вмикалося тоді, коли між полицями хтось ішов. Тому маршрут втечі Беламі та Ленґдона був освітлений як злітно-посадкова смуга. Вдалину простягнулася вузенька стрічка світла, яка відхилялася і петляла.

Усі четверо агентів умить зняли свої нічні окуляри. Кинувшись уперед на добре тренованих ногах, оперативна група помчала освітленим маршрутом, роблячи зигзаги у лабіринтові книжок, якому, здавалося, не буде кінця. Невдовзі Сімкінс помітив мерехтіння вогників у темряві попереду. «Ми наздоганяємо». Він рвонув іще швидше і почув попереду кроки і важке дихання. А потім побачив і ціль.

— Я його бачу! — вигукнув він.

Вочевидь, довготелеса фігура Беламі була ар’єргардом втікачів. Шикарно вдягнений афроамериканець важко біг повз стелажі, вибиваючись із сил. «Марно стараєтеся, діду».

— Ані руш, містере Беламі! — заволав Сімкінс.

Та Архітектор біг, роблячи різкі повороти і петляючи між рядами книжок. І з кожним поворотом