Читати книгу - "Янголятко в кутих черевиках. Книга перша"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не рахуючи. У величезну купу. Заповнивши три поверхи.
І, як завжди, його гроші спливають кров’ю. Як завжди, кожна з купюр усмоктала в себе чийсь біль.
— Ви вкрали в нього гроші.
— Ви зробили його жебраком.
— Ось тепер вам Названий Тато повертає своє.
— І ви хочете… — сказала я.
— Щоб ви повернули йому все, що ви в нього взяли.
Мої смішні Кити, хіба гроші щось змінять? Хіба гроші врятують Місто Великих Вогнів від зграї жорстоких псів?
Якби все було так просто, Якби це могло врятувати, я б відразу повернула все.
Якби справа була тільки в грошах…
Я залишила б усе і перетворилася на Кита. Крихітка в темному м’якому костюмі, в тумані сигарних димів. Її бухгалтери в целулоїдних козирках і чорних нарукавниках, її армія друкарок, навіть її Гвардійці з рахунками і слухавками:
— Продаємо!
— Купуємо!
— Зменшуйте на один відсоток!
— Прийнято!
— Ми платимо втричі більше!
І щовечора кожен Кит отримуватиме вантажівку грошей. Яких завгодно, хоч міддю в мішечках, хоч у золотих зливках.
І ще чотири вантажівки Вітчимові.
Адже все так просто. Тільки навряд чи це щось змінить. Це взагалі нічого не змінить.
— Розумієте?
Неголосне:
— Па, — губами й сигарний дим до ламп.
— Розумієте? — спитала я.
— Розуміємо. — сказали Кити.
— Ми знали, що ви відмовите нам.
— І тому підготувалися до цього.
— Ви зібралися мене вбити?
— Ні. Нам доведеться вбити вітчима.
— Вітчима та його псів.
— Ні! — закричу я. — Ви не повинні робити цього!
— Це мої пси! — закричу я. — І тільки я…
— Це мій вітчим! — кричу я Китам, а вони, мов поглухли. — І тільки я маю право вбити його!
— Надто пізно, — скажуть Кити. — Наші гвардійці вже вирушили до нього.
Розділ 2Двадцять чотири Особисті Гвардійці їхали до вежі вітчима.
Двадцять чотири Гвардійці мають умерти цієї ночі.
— Ви не розумієте, що робите!!!
Я мусила врятувати бодай когось!
Розділ ЗОсобиста Гвардія Китів, Гвардійці Міста Великих Вогнів. Вони їхали до вежі Вітчима, вони просто виконували наказ.
Двадцять чотири статні й гарні чоловіки мали померти.
— Ось вони, — прошипіла безлика тварина.
— Я бачу, — сказав Вітчим.
Він відступив од вікна.
— Почнемо.
— Почнемо.
Вони вийшли з машин перед Вежею з чорного скла, яке відображало в собі все місто.
Вулиця на схід: ряди ліхтарів, вогні на мостах метро, стіни-вікна-стіни безлічі веж, Вулиця на захід: міст через річку, вогні на ньому, вогні на темній воді. Вулиця до країни вічної криги: реклами, реклами, вогні, далекий міст, мов павутина в росі.
Гвардійці.
Двадцять чотири схожі долі.
Однаково обстрижене волосся. Однакові плащі, однакові надірвані зверху, ледь зім’яті пачки тих самих цигарок.
Однакові пістолети. По шістнадцять куль у кожнім.
Їхні двадцять чотири дівчини приміряють білі сукні.
Однаково байдужі, з однаковою думкою про те, що треба швидше кінчати і…
— Починаймо ж.
— Починаймо.
Я мчала, щоб урятувати їх. Я летіла крізь місто, і лампи реклам вибухали яскравим вогнем, коли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Янголятко в кутих черевиках. Книга перша», після закриття браузера.