Читати книгу - "Скляне прокляття"

— Ви безчесна людина, пане Уїлсон!

— Схоже, ви передали куті меду, — Уїлсон підвівся й поплескав Макса по плечу. — Гадаю, вам краще зараз піти до свого намету і як слід виспатися. Завтра все здаватиметься інакшим, а до храму піде хтось інший.

Макс скинув зі свого плеча руку мисливця на метеорити.

— Припиніть поводитися зі мною, як із малою дитиною. Я вирушу з вами, бо маю побачити, що саме ледве не зжерло мене.

— Це неточно, — поправив Гумбольдт. — Те, що ви називаєте каменем, могло вас асимілювати, але не зжерти. Вважайте за надзвичайне везіння, що ви так і не зайшли до храму.

— Можливо, ви дещо перебільшуєте, пане Гумбольдт? — засумнівався Уїлсон. — Ви говорите про нього так, ніби мова йде про живу істоту. Я розумію, що Скляне прокляття має багато надзвичайних здібностей, проте це вже занадто.

— Ви й досі мені не вірите? — усмішка Гумбольдта стала гострою, як бритва.

Уїлсон замовк, а потім несподівано фиркнув:

— Чудово, Пеппере! Якщо ви неодмінно хочете піти зі мною, ми оглянемо метеорит разом. Не дуже довіряйте різним балачкам, які вам доводиться чути.

Група людей знову рушила до храму, й цього разу до неї приєдналася ще одна людина — рудуватий ірландський хлопець із веселими очима й відкритою сердечною усмішкою. Він відрекомендувався гостям як Патрик О’Ніл і потиснув обом руки. Оскар одразу вирішив, що цей молодик — дуже приємна й товариська людина і, якби не мовний бар’єр, то він знайшов би, про що з ним побалакати.

— Я маю до вас запитання, сер Уїлсон, — крокуючи до храму, промовив Гумбольдт. — Ми прийшли до вас із міста догонів. Там багато поранених, а є й убиті. Чи не могли б ви пояснити, як це сталося?

— Ах, ви про це… — Уїлсон вийняв із очниці своє сріблясте око й заходився протирати його носовичком. — Ці чорнопикі не побажали пустити нас далі. Все, що нам було потрібно, — просто піднятися вгору, на плато… — Він уставив око на місце. — Але тепер, гадаю, вони отримали нагоду зрозуміти, що дуже небезпечно заступати нам шлях.

— Але ж ви пересувалися по їхній території!

— Гм, що означає — «їхня територія»? Якщо так говорити, то вся Африка — територія тих чи інших племен. Якби всі були такими, як ви, пане Гумбольдт, то ніхто з європейців уже не міг би ступити сюди. Але нас навряд чи зупинять подібні забобони. Ми дослідники, а не політики чи дипломати. А скажіть, як ви самі примудрилися потрапити сюди?

— Я постарався завоювати їхню довіру. Догони — наші друзі.

Уїлсон здивовано розширив очі:

— Он як? Ну, в такому випадку, мені дуже шкода, але, як то мовиться, не ми першими почали. Я намагався завдати їм мінімальних збитків. Можете переказати це своїм друзям.

— Я повідомлю їм про це, коли вони поховають своїх загиблих.

Решту шляху вони пройшли мовчки. Вже піднімаючись сходами до храму, Гумбольдт запитав.

— Вам відомо, що догони передбачили нашу появу?

Мисливець на метеорити зупинився на верхній сходинці.

— Передбачили? Що ви маєте на увазі?

— Цей народ протягом багатьох поколінь передає з уст в уста старовинне пророцтво. В ньому розповідається про чотирьох напівбогів, які прибудуть сюди на крилатій тварині. Саме ця подія ознаменує початок нової епохи. Старий цикл закінчується, починається новий. Вам, звісно, добре знайома історія з Сиріусом?

— Авжеж, — Уїлсон випнув квадратне підборіддя. Кожен, хто потрапляє сюди, має знати її. Догони поклоняються зірці, що обертається навколо Сиріуса А. Один її оберт триває п’ятдесят років. Проте цю зірку, Сиріус В, змогли виявити лише в нашому столітті з допомогою сучасних астрономічних інструментів. Догонам же вона відома вже багато сотень років. Не розумію лиш, яке відношення це має до вас.

— А чи відомо вам, що існує ще один, більш тривалий цикл? Місцеві звіздарі переконані, що нова епоха настане по завершенні тринадцятого циклу. Тринадцять — нещасливе число для догонів. Тринадцять разів по п’ятдесят — шістсот п’ятдесят років. Від цього моменту, який припадає на сьогоднішній день, у догонів починається новий відлік часу. Згідно з давнім пророцтвом, цього дня їхній народ зазнає страшних нещасть. І найпершим стане вороже нашестя, після якого настане тисячоліття жахливої пітьми. За цей час Земля має очиститися, й почнеться новий цикл життя.

— І що з того?

Гумбольдт неуважно глянув на мисливця на метеорити.

— Ви й досі не зрозуміли? Завдяки вашому жорстокому вторгненню пророцтво збулося. Це ж є таким очевидним.

Уїлсон протягом кількох хвилин мовчав, зберігаючи незворушний вигляд обличчя. А потім щиро розреготався.

Сміх лунко розлігся довкола й відбився від високих стін храму, а за хвилину його підхопили Джонатан Арчер і його люди. Поряд із могутньою і загадковою спорудою, посеред мертвого міста з таємничою долею, він звучав недоречно, проте минуло чимало часу, перш ніж Уїлсону вдалося заспокоїтись.

— Їй-право, пане Гумбольдт, — усе ще відсапуючи й утираючи сльози, промовив він, — у вас, німців, особливе почуття гумору! Зовсім не таке, як у англосаксів.

Гумбольдт спохмурнів.

— Я розповів вам про все це аж ніяк не для того, щоб розважити.

— Виходить, ви й справді вірите в усі ці нісенітнитці?

— Цілком переконаний, що все це — правда.

— І після цього ви вважаєте