Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Кохана майстра смерті, Олеся Лис 📚 - Українською

Читати книгу - "Кохана майстра смерті, Олеся Лис"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кохана майстра смерті" автора Олеся Лис. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 91
Перейти на сторінку:

─ Сідайте, ─ знову повторює запрошення настоятель, і ми, не довго думаючи, сідаємо, але приступити до трапези не наважуємося.

Деякий час зал наповнює дзенькіт металевих ложок об такі ж тарілки. А потім безмовність порушує Кіан.

─ Преподобний Августин, поясніть, нарешті, ─ подає голос мій, люблячий у всьому докопуватися до суті, чоловік, крутячи в руках невеликий шмат чорного хліба. ─ Чому ми перші гості за кілька років? Що у вас сталося?

─ О, це стара і дуже сумна історія, ─ блищить очима Колобок, відпиваючи зі свого кубка, мабуть, воду.

Хоча, хіба від води настільки червоніють ніс і щоки?

─ Десь років п'ять тому ... ─ починає ще більше повеселілий Августин, але його раптово перериває гучний скрип, з яким відчиняються вхідні двері.

─ Брат Деглан прокинувся, ─ оголошує все такий же похмурий Ульріх.

Либонь, відвідування вбиральні ніяк не позначилося на його характері.

─ Вибачте нас, ─ підхоплююся зі свого місця.

Історія історією, але допитати старого, що зберігає таємниці Кін лоха, зараз безперечно в пріоритеті.

Кіан підіймається майже одночасно зі мною, і ми, не довго думаючи, поспішаємо до, застиглого Ульріха. Він дивиться на нас спідлоба і щось тихо і гнівно буркоче собі під ніс. Напевно сердиться, що завадили йому пообідати.

Щоб дійти до самотньої келії, в якій мешкає Деглан, доводиться перетнути двір і зайти за господарські будівлі, від яких чітко долинає запах худоби.

─ А чому Деглан не живе в замку, як інші брати? ─ питаю, крокуючого трохи попереду, Ульріха.

─ Так треба, ─ бурчить той, навіть не обертаючись.

Десь я вже чула таку фразу ... У нього випадково немає спільних родичів з моїм обожнюваним чоловіком? Оминаємо невеликі дерев'яні сарайчики, і опиняємося прямо перед такою же самотньою будівлею, тільки зведеною відокремлено від інших. І її явно населяють не кози.

─ Тут, ─ коротко киває наш провідник і швидко рушає геть, залишивши нас прямо перед дверима.

Вони розсохлися й кривобоко висять на петлях. А ще час від часу поскрипують на вітрі, справляючи досить гнітюче враження.

Мерзлякувато пересмикую плечима і кидаю нерішучий погляд на чоловіка, який, поки я копаюся в своїх почуттях, піднімає руку і тихо стукає.

─ Кого це там принесло? ─ чується сердитий старечий голос. ─ Це ти, Ульріху? Забирайся геть!

Та-а-ак... А він не дуже гостинний.

─ Це не Ульріх, ─ спокійно заявляє Кіан і ступає за поріг.

Я йду за чоловіком, ховаючись за його спину і намагаючись здаватися якомога непомітніше. ─ Ти хто? ─ злегка підводиться на ліктях висохла «мумія», яка, як це не дивно, виявляється цілком живою.

─ Я Кіан Мелорі, а зі мною моя дружина Айне з Кінлоха.

─ Кінлох? ─ різко сідає на ліжку старий і впивається в мене пронизливим поглядом чорних і на подив молодих очей.

Коротко киваю у відповідь і помічаю, що погляд цього Деглана стає ще більш колючим.

─ З самого Кінлоха? Ти О'Ши?

─ Ні, ─ хитаю головою. ─ Я О'Коннел. Але замок мій. О'Ши не залишилося більше.

─ Так їм і треба. Гниле сім'я, ─ спльовує на підлогу старий, а потім невловимим рухом, якого ніхто не очікував від такого худого тіла, хапає мене за руку і нахиляє до себе.

Але чоловік швидко відриває мене від дивного діда і ховає собі за спину.

─ Ще раз її зачепиш, зламаю кінцівку, ─ цідить він крізь зуби, торкаючись до моєї долоні в непомітному втішаючому жесті.

Зап'ястя, яке недавно стискали вузлуваті шорсткі пальці Деглана, горить вогнем, немов руку занурили в окріп.

─ А більше і не треба, ─ заходиться в надривному кашлі старець і знову спльовує на підлогу. ─ Я побачив, що хотів. Ти Азері Анем! Остання, яка повертає душі, дочка Дінкехта, що носить в собі світло Ейрмуд.

Після цих слів у мене на голові волосся стає дибки. Саме це говорила і жебрачка на заїжджому дворі.

Губи Кіана стискаються в тонку лінію, і він відтісняє мене ще далі, як ніби цей, на ладан дихаючий, старий може мені чимось загрожувати.

─ Заспокойся некромант. Більше не зачеплю я твій скарб, ─ криво всміхається «мумія» майже беззубим ротом. ─ І секрет ваш не видам. Ми в одному човні, хе-хе. Майже. Тільки дружині твоєї протегує Дінкехт ─ бог-цілитель і Ейрмуд ─ його дочка, яка має силу оживляти померлих. А мені Манан і його темна безодня, бо я Тог Анем. Знаєш хто це, некромант?

─ Знаю, ─ гарчить Кіан.

І цей рик мені зовсім не подобається. Тим більше що я-то, на відміну від чоловіка, ні сном, ні духом хто такі ці Тог Анем.

Дід знову знаходить мене поглядом і, каркнувши від сміху, хрипить:

─ Що, душа іншого світу, не знаєш, хто це? Хе-хе. Я ─ зворотна сторона медалі, що забирає душі, позбавляє людей від болю і страждань, несе їм благословенну смерть. Адже смерть теж може бути благословенням ... Мій дар ─ моє прокляття, також як і твій, душа іншого світу. Хоча... вас двоє, я бачу... Це може спрацювати...

Заспокійливо гладжу Кіана по плечу і виступаю з-за його спини. Відчуваю, що мені нема чого боятися. Цей старий тільки на вигляд такий страшний, а насправді, він не може заподіяти мені шкоди, ні мені, ні кому-небудь ще.

─ Майстер Деглан, допоможіть нам, будь ласка. З Кінлохом щось не те, я відчуваю, знаю. Він немов ... хворіє, гниє зсередини ... Я не знаю, як краще пояснити, ─ опускаюся біля ліжка старця на коліна і беру сама його за руку.

─ Що ж тобі твої прийомні батьки не пояснили? Мабуть, побачили такий скарб і швидко до рук прибрали. Для Кінлоха ... Для себе ... Бридкі О'Ши!

─ О ні, вони були чудові і добрі. Я сирота, Ліншех і Ріанон удочерили мене, любили як рідну...

─ Любили, кажеш? А ти не питала у них, куди твої батьки поділися? Рідні батьки… І хто кривавим ритуалом в тобі дар Азері Анем запечатав? ─ знову каркає мумія. ─ О, ти дуже здивуєшся, коли дізнаєшся, хто такі насправді були Ріанон і Ліншех О'Ши…

1 ... 69 70 71 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кохана майстра смерті, Олеся Лис», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Кохана майстра смерті, Олеся Лис"
Ольга
Ольга 24 жовтня 2022 16:44

Дякую за якісне фентезі українською мовою. Було дуже цікаво.