Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

ЕРІКА

Коли ми вже майже підійшли до наших друзів, Джейкоб нахилився до мене та шепнув на вухо:

— Ти робиш мене щасливим.

Я різко зупинилася, а ось він продовжив іти, наче нічого такого не сказав. І якби не кілька пар очей, що одразу подивилися на мене, я могла ще якийсь час літати в хмарах.

— А що ви там так довго робили? — Звісно ж, Джеймс не міг промовчати, через що Джейкоб одразу ж напружився.

Я підійшла до нього ззаду й поклала руку на спину, що він зосередився на дотику, а не на словах друга-забіяки.

— Скотт, ми розмовляли, — кинув Джейк. — Уявляєш, так роблять люди, котрі мало знайомі. Спробуй, тобі сподобається, — додав він, натягнуто всміхаючись Джеймсу.

Перш ніж я встигла прибрати руку зі спини Джейкоба, її помітив Джон і усміхнувся, відводячи погляд до багаття.

— Ось, це ваші чотири аркуші та олівець, — ставши поруч із Джейком, я витягла перед ним руку з перерахованим у ній.

— Дякую, — не глянувши на мене, відповів він.

Мене це трохи стривожило, але голос Моллі відволік від непотрібних думок.

— На кожному аркуші треба написати по сорок різних слів, без повторень. — Вона окинула присутніх поглядом, а потім продовжила: — На раунд пропоную виділяти десять хвилин. Вийде чотири слова на хвилину, цілком здійсненно.

— Я візьму IPod, щоб стежити за часом, — запропонувала Вікі й одразу ж попрямувала до свого намету.

Трохи відійшовши й не звертаючи уваги на нас, хлопці почали весело обговорювати слова, які паралельно записував Джеймс. Я ж помітила, що дівчата спостерігають за ними з усмішками на обличчях. Кожен із хлопців мав різний характер, але всі були гарними. Сем, Джеймс і Джейкоб здавалися приблизно одного зросту, а ось Джон трохи нижче. У них були різні стрижки та колір волосся, якщо не рахувати двох брюнетів. Стоячи в імпровізованому колі, хлопці розмовляли як близькі друзі, хоча їхня дружба явно відрізнялася від нашої. Ми з дівчатами були наче сестри одна одній, а вони просто друзі, які часто сваряться і, як виявилося, б'ються.

Коли повернулася Вікі, ми теж зайнялися своїми списками. Сусіди закінчили раніше і поки чекали, весело про щось говорили, але самої теми не було чути. Майже всі слова, записані нами, були пов'язані з хореографією, що здавалося дуже кумедним і мало допомогти нам виграти.

Щойно останнє слово було внесено, Моллі голосно оголосила:

— Ми готові до перемоги.

Її заява викликала усмішки в наших гостей, а Сем взагалі запитав:

— Отже, ти така впевнена в перемозі?

— Звісно, — задравши підборіддя і схрестивши руки на грудях, гордо відповіла вона.

— Тоді в нас пропозиція, — зробивши пару кроків до нас, відгукнувся Джеймс, — щоб було цікавіше.

— Сподіваюся, це не ти придумав? — підколола його Джессіка.

— Я, але мене всі підтримали, — самовдоволено посміхнувся він. — Як щодо покарання тих, хто програв?

— І яке ж покарання? — поцікавилася я.

— Якщо ви програєте, то станцюєте нам, — відразу ж відповів Джейкоб, дивлячись на мене із широкою усмішкою.

— А якщо ви програєте, то станцюєте нам? — у відповідь запропонувала Джесс.

— Ми не програємо, — заперечив Джеймс.

— А якщо програєте, то станцюєте, — підсумувала Моллі та додала: — Ми згодні.

Вони з Джесс завжди були азартними і виклик на «слабо» діяв на них як червона ганчірка на бика. Мені ж сама гра подобалася, а ось із покаранням подруги явно поспішили. Впевнена, такої ж думки була Вікі, яка після почутого від Моллі стала ближче до мене.

— Пропоную обмінятися першими списками, щоб той, хто починає, міг ознайомитись. Не проти? — спитав Сем.

— Давай, ви будете першими, — відповіла Моллі і простягла йому один листок.

Вивчаючи слова близько хвилини, на обличчі Сема не було усмішки, він зосереджено читав. Моллі стояла поруч і уважно спостерігала за реакцією, але, як і я, нічого не побачила. З усієї компанії наших сусідів цей хлопець здавався найспокійнішим, і в мене зовсім не виходило зрозуміти його.

— Ну що ж, буде весело, — нарешті порушив тишу Сем, а на його обличчі з'явилася усмішка.

— Я буду рахувати результат і стежити, щоб твої бійці вірно відгадували слова, — сказала йому Моллі. — Ві, стеж за таймером, — додала вона, повернувшись до подруги.

Джейкоб, Джеймс і Джон сіли на покривало, яке було приблизно за два кроки від Сема. Моллі стояла праворуч від нього, а Вікі ліворуч. Ми ж із Джесс лишилися на своєму боці, спостерігати за грою.

— Ніколи не думав, що це скажу, — звернувся Сем до друзів, — але я радий, що в академії нам доводилося займатися хореографією. — На останньому слові він поглянув на Моллі, а в неї навіть рот відкрився від подиву.

Уже після першого слова «реверанс», яке вони відгадали буквально за три секунди, стало зрозуміло, що наш підступний план провалився з тріском. Залишалося сподіватися, що списки для нас не дуже складні.