Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

ж зарозумілістю на землю з Небес скинені, де ж, у смердючій нечистоті перебуваючи, народи зманювали мріяннями та ідолопоклонства навчили. Нам же, християнам, заздрячи, лютують і все погане збуджувати не перестають, щоб на давні їхні на небесах престоли ми не вийшли. Різноманітне і багаторазове зло, одні на самий воро-жости верх вийшли, деякі здаються легшими — усі ж за міццю сил своїх инакшу проти кожної чесноти влаштовують боротьбу. Через те багато молитов і повстримности треба, щоб прийняти від Бога дар розсудження, щоб розуміти нам різницю між злими духами і знати підступ і звабу їхню, і проти всілякої боротьби поставмо одну хоругов — хрест Господній. Цей дар прийнявши, святий апостол Павло навчав, говорячи: "Щоб нас не скривдив сатана, розуміємо-бо задуми його". Треба, щоб і ми уподобилися апостолові, і про те, що самі перетерпіли, иншим щоб розповіли, і взаємними один одного наставляли науками. Я-бо багатьма бісівськими підступами спокушуваний був і, як дітям, вам сповіщаю, щоб довідалися, як маєте від них пильно себе охороняти. Люта їхня на всіх християн, а найбільше на ченців і дів Христових ненависть є, шляхи їхні сітями перепиняють, серця ж бого-мерзенними і смердючими помислами відкинути намагаються. Але щоб ніщо вас у цьому не страшило: від благочестивих, з теплими до Бога молитвами і постом, зразу падають. Якщо ж і перестануть трохи, не думайте, що то остаточна перемога, звикли-бо поранені жорстокіше нападати. І, змінивши хитрість боротьби, коли в помислах нічого не зможуть, то мріяннями спокушають і лякають, втілюючись то в жіночу подобу, то в скорпіона і великі якісь тіла, аж до верху храму протягають голову в незчисленних образах і воюючих полчищах, які всі після першого знамення хреста щезають. Коли ж упізнані бувають брехливі ті підступи, починають сповіщати і майбутнього часу дії, намагаються пророчо передрікати. Коли ж і за це зневажені будуть, самого вже зла свого начальника і всього зла силу на допомогу в боротьбі своїй прикликають".

Багато разів преподобний отець наш Антоній Великий і про такий привид диявольський розповідав, що його і праведний Иов, коли Господь відкрив йому, зрів: "Очі його на вигляд як денниця (ранкова зоря), з пащі його виходять свічі запалені, волосся з полум'ям трясеться, із ніздрів його виходить дим печі, що горить вогнем і вугіллям, душа ж його, як вугля, полум'я ж із пащі його виходить". З такими страховиськами видно було начальника демонського, який хотів би весь світ зразу згубити, але нічого ж не може, зв'язаний Божою силою, як худобина вуздечкою, і, як полонений, закований кайданами. Боїться ж знамення хресного і життя чистого праведних, як же той самий святий Антоній сповіщає, говорячи: "Велика, любі, зброя на диявола — життя чисте і непорочна до Бога віра. Повірте мені, досвідченішому: тремтить сатана від праведних чування, молитов же їхніх і постів, лагідности, добровільної убогости, немарнославства. смирення, любови, володіння гнівом, винятково ж від чистих сердець до любови Христової. Загорділий змій знає, що в підніжжі праведних валяється, за велінням Божим, Який каже: "Ось даю вам владу наступати на змія і на скорпіона, і на всю силу ворожу".

Розповідав же праведний і таке тим, що слухали на користь, скільки разів перетворюються біси, як воїни озброєні: "Перешкоджали мені і являлися скорпіонами, кіньми, звірами і розмаїтими зміями, оточували мене і хатину, у якій же я був, наповнювали. Коли ж я супроти заспівав: "Ці на колісницях, і ці на конях, ми ж в ім'я Господа Бога нашого звеличимося", — зразу, допомогою Божою, прогнаний утікав злий. Через який же час, з великою світлістю прийшовши, говорив: "Прийшов я, Антонію, світло тобі наше подати". І я замружив очі, не хотівши бачити світла диявола. Коли ж І молився до Бога, раптом богомерзенне світло згасло. По короткім же часі прийшли знову, співаючи переді мною і говорячи з писання, між собою змагалися, я ж, наче глухий, не чув. Захитався колись монастир мій, і я серцем непорушним Господеві молився. Часто крик, і танці, часто дзенькіт вчувався, але я співав, голоси їхні в голоси плачу перетворювалися, я ж славив Господа, що згубив їх міць і біснування. Повірте мені, дітоньки, я ж скажу вам: "Бачив колись диявола, високого тілом, який насмілився сказати: "Я є Божою силою і премудрістю". І сказав до мене: "Що хочеш, щоб я дав тобі, Антонію?" Я ж плюнув досить в уста його, всього себе на нього, ім'ям Христовим озброївшись, кинув — і зразу він, великий на вигляд, посеред рук моїх щез. Коли я постив, явився знову як чорноризець і, хліби приносячи, радив, щоб я їв: "І ти, — казав, — людина, і людською неміччю обкладений, дай полегшення тілу, щоб у хворобу не впасти". Я ж хитрий підступ лукавого змія пізнав і коли до звичної Христової зброї звернувся, — став він наче дим, що крізь віконце пішов і щез. І золота привид на звабу мені в пустелі часто показували біси, щоб або видінням, або доторком зловити мене. Не таю і цього, що багато разів били мене демони, і так я взивав: "Ніхто ж мене не розлучить від любови Христової". Бони ж, це чувши, самі на себе взаємно лютували і не моїм, але Божим проганялися велінням, що казав: "Бачив сатану, що, як блискавка, з неба спав". Стукав якось демон у ворота монастиря, і вийшов я, бачив чоловіка понад міру великого, що підносив голову аж до небес, і коли його "Хто ти?" спитав, відповів: "Я сатана". Сказав же йому: "Що тут шукаєш?" Відповідав: "Марно мене звинувачують монахи. Чому мене весь християнський рід проклинає?" Я відповів: "Правильно роблять, через твої-бо часто зваби шпортаються". Він же відповів: "Нічого ж я їм не роблю, але самі один на одного бунтують, наче я, окаянний, це роблю. Чи не чув у Писанні: "О вороже, забракло зброї на вічність, і міста їхні зруйнував ти". Ось вже ні одного не маю місця, ні одного не тримаю града, уже в мене зброї нема, у всіх родах і краях Христове ім'я славиться, пустелі ж монашими примножуються чинами. Самі себе хай пильнують і без причини мене не кленуть". Тоді я Божій благодаті вельми подивувався, сказав до нього: "Не твоїй правді, у тебе ж її ніякої нема, але Божій силі приписую настільки нове й нечуване повідомлення, ти-бо брехні є головою, та небрехливо розповісти переконаний, і ось нині, хоч не хотівши, промовив ти істину: Хрис-тос-бо, прийшовши, врешті виснажив твої