Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Драконяча відьма, Настуся Соловейко 📚 - Українською

Читати книгу - "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"

1 178
1
31.08.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Драконяча відьма" автора Настуся Соловейко. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 113
Перейти на сторінку:
Айван

Коли за дівчиною закрилися двері – мені хотілося рознести всю кімнату. Розтрощити меблі й повибивати вікна.

Та замість цього, я взяв новий келих і налив собі Кереса.

Що це, Дран забирай, було? Що це з нею?

Може, сподівається приспати мою пильність? Прикинеться, що на все згодна, а потім щось утне?

А якщо, ні?

Що тоді? Я ж саме цього і хотів! Щоб вона не заперечувала, не сперечалась, не опиралася. Тоді, в чому проблема!?

Ще один келих полетів у стіну, щоправда, цього разу я допив.

Спустившись до лабораторії, перегнав магію в артефакт. Та тепер зміг це зробити тільки наполовину. Я намагався ще раз і ще раз. Марно!

Вже піднімаючись сходами, відчув що мене охоплює жар.

Я впав на коліна і в голові пролунав низький хриплий голос:

– Айййване, я чекаю на тебе! Я чекаю!

Я притулився спиною до холодної стіни й жар став потихеньку відступати, залишаючи по собі легкість.

Піднявшись на ноги, повернувся в свої покої.

Підійшовши до дзеркала, довго вдивлявся у синьо-білі ниточки блискучої магії, що розтікалася тілом. Приблизно через годину вони згасли.

Спершу магія, яка не хоче полишати моє тіло, потім незрозумілі напади й видіння, а тепер ще й голоси!

Чи можливо, що магія Данаї отруйна саме для мене? Як от Ладарій для відьом?

Думки знов повернулися до дівчини. Цікаво, хто її вдарив? Бетсі? Ні, не може бути! Штовхнути – не без того, та Бетсі нікого в житті ніколи не била!

Тоді, хто? Хтось із гостей? Вейрен?

Я стукнув кулаком в стіну поряд із дзеркалом.

Навіть, якщо і так, та, чи повинен я злитися ? Чи повинен скаженіти, ніби це мене вдарили, а не її?

Звісно ж ні, Дран забирай! Вона клята відьма! Відьма, а не звичайна людина!

Я невесело засміявся. Якби ж то тільки ці слова могли впливати на мої відчуття!

Заснувши, бачив стіну, що світилася синім. Символи роз'їхалися, відкриваючи прохід і я знов почув хрипкий голос:

– Айване, в тебе мало часу!

Прокинувся із важкою головою. В тому видінні, що я бачив біля стіни, того чоловіка назвали Владикою. Якщо, це було минуле, то в Землях Червоних Туманів ніколи не було ніяких Владик.

Наскільки я знаю. Вважалося, що драконоборці прийшли у Бладар після великої битви із Дранами – чорними драконами.

Начебто, колись давно, ми жили на тих територіях, які зараз населяють Драни.

Та чи справді так було?

Історія каже, що існував первісний дракон, який породив Дранів і відьом. Саме йому відьми приносять жертви. Саме він створив могильник Уінтерхейма, який має здатність давати відьмам ще більше сили, в обмін на кров звичайно.

Існує легенда, що той, хто знайде і вб'є первісного дракона назавжди знищить і Дранів і відьом. Та я не вірю в легенди.

Одне я знав точно – потрібно повернутися до стіни й перевірити, чи зреагує вона знову на магію Данаї.

Це нагадало мені, що я ще не наказав виставити там патруль.

На сніданку зібралися гості, що поволі прибували до замку.

Арман із сестрами та матір'ю сиділи поряд. Ротер Вогняний і Райнан Мисливець зі своїми сім'ями та ще багато хто.

Всі гомоніли, в цілому, було весело. Може, Арман і правий. Забагато битв, крові й холоду у Бладарі.

Навіть тепер, під час відносного затишшя, східний загін вбив трьох Дранів, що мало не задерли хлопців у лісі.

– Лерде Айване, ви наче і не з нами зовсім. – посміхнулася до мене Іветта

– Вибачте, люба. Як вам тут? Ви вже знайшли собі заняття до душі?

– Аякже! Ми готуємо список страв до свята. А ще прикраси для банкетного залу. Я подумала, що гірляндами з Ріаронів можна прикрасити усі вікна і зробити з них вінки над дверима.

Я стис ніж так сильно, що метал просто сплющився.

Іветта здивовано глянула на мою руку.

– Все добре, мій Лерде?

Зліва почувся веселий сміх Армана.

– О, сестро, гадаю, тобі краще знайти інші квіти для прикрашання зали!

– Але чому, Армане? Ріарони пахнуть просто чудово і до того ж довго не в’януть. Не розумію!

Арман не перестаючи широко всміхатись, спитав:

– То, Айване, друже, що скажеш, вішати Ріарони скрізь?

Я стис щелепи.

– Знаєте, Лердо Іветто, можливо і справді, ваш брат має рацію, я впевнений є й інші квіти.

– Синку, а що сталося? Що не так з вінками з Ріаронів? – спитала мати.

І я мало не застогнав. Ну, звичайно ж! Звідки мамі знати, як пахне для мене відьма!

Що ж, доведеться погодитись.

– Нічого, мамо, чудова ідея! Іветто, ви молодець!  А тепер, вибачте, мені потрібно дещо зробити.

Я встав і пішов до зимового саду. Думаю, якщо садівники пересадять кущі кудись подалі, у жінок відпаде бажання прикрашати ними весь замок.

Наказавши викопати всі кляті квіти й пересадити за стіною замку, я піднявся нагору до відьми.

Коли увійшов, вона зістрибнула з підвіконня.

Побачивши, що на ній надіто, моя злість закипіла з новою силою.

– Я ж начебто наказав викинути це лахміття. – проговорив спокійно.

– Доброго ранку, мій Лерде. Я гадаю, немає сенсу вводити ваших гостей в оману стосовно того, хто я насправді така. Якщо розізлила вас, вибачте.

Вона опустила очі. І мені б заспокоїтись. Що такого, Дран забирай, вона сказала? Певна логіка в тому була, вона відьма – відьми повинні носити чорне.

Та червона пелена вже затьмарила мій розум.

Я й сам не зрозумів, як опинившись біля Данаї, схопив комір чорної ганчірки й розірвав сукню знизу до верху.

Під нею була тільки коротка сорочка і трусики. Дівчина скрикнула і спробувала відступити від мене.

Секунди, що здалися мені вічністю, я боровся із собою, а потім, все ж таки випустив тканину з рук.

– Я сказав, щоб ти цього більше не носила в моєму замку, що тобі було не зрозуміло?

Я майже чекав на вибух. Чекав, що вона заліпить мені ляпаса, або ж почне кричати, натомість Даная стисла пальці, так що вони побіліли і тихо проговорила:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 69 70 71 ... 113
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Драконяча відьма, Настуся Соловейко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (1) до книги "Драконяча відьма, Настуся Соловейко"
Innagavr
Innagavr 12 вересня 2023 12:35

Дуже дякую, книга цікава! Добре прописаний світ, захоплює з першої сторінки! А головне- українською!!!