Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

– Мій пане, – видихаю хрипко, клацаючи зубами. – Ви прийшли… Ви бачите мене?

Чіпляюсь за підлокітники, намагаючись витягти з-під себе задубілі ноги, щоб спустити їх на підлогу. Щоб підвестися йому назустріч. Але вони не слухаються. Зачепившись за свою спідницю, я мало не падаю.

– Бачу, – за кілька кроків Са-оір долає відстань між нами. І під пахви, як пушинку, виймає мене з крісла, притискаючи до своїх грудей.

Жар його тіла обпалює майже до болю. Але я все одно, як очманіла, зі схлипом чіпляюся за свого темного се-аран, обвиваючи його руками, втискаючись обличчям у чоловічу шию. Вдихаючи на повні груди його тепло, просякнуте п’янким ароматом. Цілуючи гладку шкіру. Дуріючи від жорсткої власницької хватки сильних рук на моєму тілі. І плачу тепер уже від полегшення, що змітає всі бар'єри.

Він знайшов мене. Він бачить та відчуває. Торкається та тримає. Я не одна.

− Мій пане, я так чекала, так скучила, − шепочу уривчасто, божеволіючи від радості бути в його обіймах. Таких міцних і надійних. − І так злякалася сьогодні. Дякую, що знайшли.

У волоссі вже так звично плутаються чоловічі пальці, збираючи пасма докупи. Са-оір відтягує мою голову, змушуючи подивитися в обличчя.

− Скучила? − його пекучий погляд, здається, в саму душу проникає. Наскрізь мене бачить. Такому неможливо збрехати, навіть якби хотілося.

− Дуже, − зізнаюся не тільки йому, а й самій собі.

Очі мого се-аран спалахують задоволенням, і, здається, темніють ще більше, перетворюючись на бездонні провали бурливої темряви.

− Хочеш зігрітися? – гуркоче вкрадливо, пробираючи до нутра грозовими перекатами в низькому хрипкому голосі.

Я тільки й можу, що кивнути, благально дивлячись на нього і закушуючи губу.

У відповідь Са-оір, хижо вискалившись, буквально вгризається в мій рот. По-звірячому жадібно. Випиваючи подих і душу. Пожираючи мою волю.

Розвернувшись, прямує до ліжка. Впускає на нього, відразу опускаючись зверху. Знову цілує. Кусаючи губи й глибоко штовхаючись язиком у рот. Вже одним цим поцілунком поневолюючи й змушуючи мене здаватись і відповідати. Знову і знову.

Вхопивши за комір мого плаття, одним різким ривком розриває його до пупка. А потім взагалі дориває його до кінця, не звертаючи уваги на моє злякане зітхання, владно оголюючи моє тіло для себе. Тонкі лосини й тендітні шортики-трусики знімаються з мене майже блискавично. Туфлі самі злітають.

Мить і мої ноги вже широко розсунуті, а Са-Оїр, пожираючи голодним поглядом моє розпростерте перед ним тіло, береться швидкими й чіткими рухами позбавлятися власного одягу.

Кітель, сорочка, штани... звільняючи збуджений напружений член. Посміхається з чоловічим самовдоволенням, коли помічає мій мимовільний погляд і уривчасте збуджене зітхання.

О небо, який же цей чоловік вродливий. Досконалість і сила в кожній лінії м'язів, що сталевими канатами перекочуються під темною шкірою, в хижій грації красивого тіла. Мов темне божество, він жахає і притягує одночасно. Страшить і вабить... Але ще більше мене лякають власні почуття, те, як сильно мені подобається бути бажаною ним, як сильно хочеться зараз йому належати. Не лише тілом… душею. Мені так хочеться зігрітися у його полум'ї.

Затамувавши подих, облизую припухлі губи. Стегна самі підіймаються назустріч, коли Са-оір стає поміж ними на коліна. З губ зривається стогін, коли тверда голівка притискається до моєї промежини, розсовує ніжну плоть і ковзає вгору, зачіпаючи клітор, розподіляючи вологу. Повертається донизу, продавлюючи вхід.

− Дивись на мене, − каже жорстко. І одним поштовхом пронизує на всю довжину.

– А-а-ах, – вигинаюсь, закочуючи очі. Не сміючи відвести від нього затьмарений погляд. Пальці зминають простирадло.

− Подобається бути моєю? − гарчить, відсторонюючись. − Хочеш мене? − вбивається назад.

− Так, мій пане, − хриплю, божеволіючи від цієї нестерпної, майже хворобливої ​​потреби, що змінюється жорсткою всеосяжною наповненістю. Раз за разом. – Та-а-ак… дуже подобається.

Вискалившись у тріумфальній усмішці, Са-оір опускається на мене, накриваючи своїм тілом. Перехоплює мої зап'ястя, притискаючи їх над головою, витягаючи в струнку під собою. І продовжує рухатися. Ще сильніше, глибше, швидше. Наповнюючи мене таким нестерпним вогненним задоволенням, що, здається, і світ навколо починає палати, а не лише я всередині.

Під цим натиском з моєї свідомості тікають навіть спогади про холод, який ще нещодавно сковував все єство. Тепер я сама собі здаюся запаленою тріскою, яка ось-ось згорить вщент.

Якоїсь миті Са-оір відпускає мої руки, і я з радістю хапаюся за його плечі, притискаючись, розкриваючись більше, зустрічаючи кожен поштовх зустрічним рухом стегон.

Поки вогняний вихор не накриває мене з головою, змітаючи свідомість чистим задоволенням.

З гортанним зойком, я вигинаюся в чоловічих руках, здригаючись від нищівних хвиль оргазму. Не помічаючи, як дряпаю широкі плечі, впиваючись у них нігтями.

І мені вторить низький рик Са-оіра, коли він в останніх особливо потужних і глибоких поштовхах досягає свого звільнення.

Так ми й завмираємо. Тяжко дихаючи й переплітаючись тілами.

Я все ще не можу відпустити шию свого се-аран, хоч світ навколо і не здається більше сизим і безбарвним. Навіть коли він перекочується набік, я сама притискаюся до нього, намагаючись залізти зверху.

− Все ще не зігрілася? − запитує з іронічним смішком, підгортаючи мене ближче і влаштовуючи на своїх грудях.

− Зігрілася, − зізнаюся, втикаючись носом йому в яремну западинку. І, наважившись, закидаю ногу на мускулисте стегно.

− Тепер розповідай, − велить суворо, перебираючи при цьому моє волосся.

– Що розповідати, мій пане? − трохи сонно уточнюю я.

− Все. Як прокинулася сила? Що ти відчувала, що думала, що робила?

− Я не впевнена, коли це почалося. Коли Неоко... вона не справжня була, правда? − скидаюсь і благально заглядаю йому в очі.