Читати книгу - "Магія крізь час, Мiла Морес"

- Виходить, ти все знаєш? Що сталося в лісі, – Дженард почав розмову.

- Я все бачила. Абсолютно все. Кожну деталь. Тепер я знаю, хто заплаче, якщо мене не стане, - кажу без смутку в голосі, з легким глузуванням. - Той, хто насправді любить мене.

- Якщо інші не плакали, це не означає, що не люблять, просто виражають емоції інакше.

- Ти зараз виправдовуєш моїх братів чи когось іншого?

Дивлюся лукавим поглядом на свого чоловіка, лежачи збоку від нього. Ми розслабляємося після непростого дня. Довге мовчання давно мало перейти в душевну розмову, але ми не змовляючись мовчали не менше двох годин. Натомість встигли заповнити сили.

- Ти трахалася з громовержцем? - Як завжди, моє запитання залишилося без відповіді.

- Ми з Діеном друзі.

- Це так зараз називається?

- Що ти мені допит влаштовуєш? - Піднялася на ліктях, дивлюся нахмурено. - Він мені допоміг, коли я була розчавлена тим, як ти обійшовся зі мною. Братам такого не розповіси, я поділилася тільки з Діеном. Він вислухав мене, ми поговорили, полегшало. А він, у свою чергу, розповів мені про свою призначену, яку втратив. Ось на цьому ми зійшлися. Обидва самотні та з болем у серці.

- І потрахалися з горя?

- Не вигадуй. У мене нікого не було з того нашого першого разу, коли ти мене з брудом змішав, - ось тут уже лунала справжня образа. - З Діеном ми друзі і все.

Бачу, що злість Дженарда не вляглася, м'язи на обличчі смикаються. У такі моменти він мене лякає. Може й раніше щось подібне було в його обличчі, але все приховувала борода, або пориви пристрасті затьмарювали мені розум.

- Краще сам скажи, навіщо ти хочеш приховати від мене те, що я загинула?

- Я хочу тебе захистити.

- Мені не потрібний такий захист! Ти маєш звикати до того, що зі мною треба говорити прямо. Все, як у нас із тобою почалося. Мене не треба оберігати, тим паче від правди! – останнє прозвучало злісно, хоча сваритися зараз мені хочеться найменше.

- Пробач.

Лежимо на ліжку мовчки. Ще навіть не вечір, а ми ніби підготувалися до сну. Я підібгала губи, нібито образилася. Насправді згадала стару рану, яку він залишив після сексу біля дерева. Мені по-справжньому було боляче, я була спустошена, а тепер він докоряє тим, що я просто хотіла жити нормально.

Наче відчув мій біль, притяг до себе, обіймає, гладить по голові. Мені подобається. Очі заплющилися, тіло безвольно розпливлося. У чоловічих обіймах добре, спокійно, тепло, затишно. Почуваюся цуценям. Несподівано для мене всередині щось здригнулося, я перенеслася в інший день. Кожною клітиною відчуваю, як проникає магія, я заглядаю в майбутнє, недалеке, завтра чи післязавтра. Я сиджу на ліжку сама, сумую за Дженардом, кличу його, але відгуку немає. Туга виснажує душу, невизначеність завдає болю, мене сповнює страх. Я боюсь, що він не повернеться. До всього домішується нудота.

Розплющила очі, виявила себе в тій самій позі в тісних обіймах. Хотіла вдарити його кілька разів, щоб відбити бажання залишати мене, але вирішила схитрувати.

- Хочеш чаю? Мені раптово захотілося, а ще солоденького. Попрошу Ельфі для нас заварити. Будеш?

- Давай.

Відправляю уявний запит нашому домовику, шлю їй пакунок з чаєм, який залишив Сиріан. За десять хвилин біля ліжка з'явився заварений чай та тістечка. Подаю своєму чоловікові напій, посміхаюся по-доброму, намагаюся виглядати природно. Сподіваюся, в цьому чаї немає нічого такого, що Дженард зможе розпізнати нюхом, і, як наслідок, розсекретити мій задум.

Ні, схоже, нічого не зрозумів, тягне чашку до рота. Спостерігаю із завмиранням серця, наче отруту підношу королю. Страшно, боляче, хвилююче. Але він сам напросився! Лежить у моєму ліжку і вже подумує втекти. Звичайно, трусів моїх назбирав уже півмішка, на ціле життя вистачить.

Вибач, боже, я не зла, але зараз готова вгризтися йому в горлянку. Хоча ні… Нехай чай доп'є, солоденьким закусить, а я накинуся на його найвидатніший інструмент, вичавлю соки з його симпатичних шарів.

- Чому ти так на мене дивишся? - Вирвав мене з роздумів. Схоже, в цей момент на моєму обличчі було щось на кшталт зловтіхи та самовдоволення, як буває, коли подають холодну помсту на блюдці.

- Залюбувалася. Ти такий у мене гарний, - говорю не без щирості, хоча зараз так викручуюся.

Посміхнувся, ніби не повірив. Міг би і у відповідь комплімент сказати. Із цим у нього дуже складно. Лише кілька разів відзначив мої зовнішні дані і так, ніби чужі слова передавав чи необдумано випустив у пориві пристрасті. А ось так просто сказати мені, що я гарна – ні, не пам'ятаю. Ну хіба що того першого дня, коли ми гуляли. Але це не в рахунок, тоді комплімент обернувся проти мене, і взагалі був сказаний з певною метою.

Після випитого чаю різко потягнуло до вбиральні. Дивно, що тільки мене. Дженард залишився лежати в тому ж спокусливому вигляді, що й до чаювання. Після скромних туалетних справ повернулася з однозначною метою – накинутися та роздерти. Але він лежить на ліжку і посміхається. Навіть пересмикнуло від цього виразу обличчя. Схоже саме так він мружився після сексу під деревом (будь воно негаразд), а за цим були образливі слова на мою адресу. Тоді половину обличчя приховувала борода, а зараз бачу всі складочки, що передають емоції. Дивлюся запитально і водночас злякано.