Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан 📚 - Українською

Читати книгу - "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"

467
0
01.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хазяїн Чортового млина" автора Кулик Степан. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 82
Перейти на сторінку:
Розділ 32

Холод пробирав до кісток. Спершу, поки бігли, нічого навіть спітніли. За що, власне, тепер розплачувалися. Волога білизна витягала тепло ще швидше.

— Xи варто було так квапитися, щоб тепер у лісі від холоду околити? — вистукуючи зубами, промовив Тихін.

— Чому ні? — знизав плечима Іван. — Смерть від морозу, кажуть, найприємніша. Заснув і вже з янголами розмовляєш. А замешкалися б — то не сьогодні-завтра затанцювали б на дибі, коли нас розпеченим залізом почали б допитувати.

— Угу… — пирхнув Тихін. — Якраз ангели на нас і чекають. А чортів із вилами не хочеш?

— Тіпун тобі на язик, — сплюнув Іван. — З чого б це раптом? Ми ж не з власної волі бешкетували. Господар наказував. З нього і попит.

— Ну, а ти — невинне дитятко. Не знав, на що йдеш? Ні, друже. Як не крути, а за усі наші витівки та пролиту кров, нам давно у пеклі місце гріють.

— Та щоб тобі чиряк на язиці вискочив! — розлютився Іван. — Що ти до мене зі своїм пеклом причепився?

— Там тепло… — мрійливо протяг Тихін, хукаючи на задубілі пальці.

— Нічого, — підбадьорив його товариш. — Доберемося до місця, зігріємось.

— А якщо він обдурив?

— Навіщо? — знизав плечима Іван. — Влаштовувати втечу, щоб у лісі заморозити?

— Так… безглуздо, — погодився Тихін і енергійніше рушив уперед. Невідомий рятівник обіцяв, що у Степановій балці їх зустрінуть і відведуть у безпечне місце.

Взагалі, все сталося, як уві сні. Коли сердюки кинули їх у холодну, Тихін з Іваном зрозуміли, що пропали. На цей раз не відкрутяться. Коли за допит беруться козаки, заговорить навіть німий. І приймати муку немає сенсу, все одно раніше чи пізніше хтось не витримає і зізнається у всьому. Краще вже відразу… Тоді хоч можна сподіватися на м'якше покарання. Що не повісять, а до стовпа прив'яжуть… Це теж не солодка страва. Сотню чи скільки київ не кожен зможе витримати, але все-таки шанс залишається. Спина міцна, може і виживе...

Тож, до того моменту як у льох відчинилися двері, обидва невдахи розбійники вже були готові розповісти усе, як на сповіді. Яким же було їхнє здивування, коли до приміщення увійшли не сердюки, а якась невідома людина, з закутаним по очі обличчям.

— Ходімо… — коротко кинув він.

— Куди? — завбачливо поцікавився Іван.

— На волю… — так само небагатослівно відповів незнайомець. — Чи ви на дибу хочете?

— Ні, — одразу ж схопився на ноги Тихін. — Вже йдемо… Але… там же вартовий?

— Не ваш клопіт...

Незнайомець вийшов назовні, Іван із Тихоном — хоч і не впевнено, але рушили слідом.

Вартового й справді побоюватися не було потреби. На ганку, закутавшись із головою в кожуха, голосно хропів один із сердюків, яких приставили охороняти розбійників.

— Ну і що? А куди далі? Нас же всюди шукатимуть? — незважаючи на те, що на площі не було жодної живої душі, пошепки запитав Тихін.

— У Степанову балку йдіть, — махнув у потрібному напрямку незнайомець.

— Навіщо? — не втримався Іван. — Адже не літо — зима. Замерзнемо до ранку.

— Не турбуйся, — Тихонові здалося, що незнайомець глузливо хмикнув. — Не замерзнете. Вас там зустрінуть… І ворушіться хутчіше. До світанку встигнути треба. Щоб як похопляться, і слід уже застиг.

Втікачів підганяти не довелося. Воля і життя були надто солодкою принадою.

Тож перевести дух зупинилися тільки після того, як пірнули під крони дерев у Степановій балці.

— Щось ніхто нас не зустрічає… — закрутив головою Тихін, не стільки вдивляючись (до світанку залишалося кілька годин, а під деревами було ще темніше) скільки прислухаючись. І почув… Неподалік пролунав скрип снігу. Кроки були спокійні, неквапливі, впевнені. Але лунали якось дивно, не наближаючись.

— Ми тут, — подав Іван голос.

Скрип на мить затих, а потім знову почувся, тепер квапливіший. І хто б там не був, тепер він таки йшов у їхній бік.

— Ну, слава тобі, Господи, дісталися… — щиро перехрестився Тихін. І це було останнє, що він зробив у своєму житті. З-поза найближчого стовбура до нього метнулася величезна тінь, ударила в груди, збила з ніг і важко навалилася зверху. А наступної миті шию хлопця обпік різкий біль, такий нестерпний, що він спробував закричати, але замість крику лише кров поштовхами забулькала з розірваного горла. Майже відгризена голова безсило впала на бік, а тьмяні очі Тихона незряче витріщилися на товариша, якого поруч жерла така сама тварюка, як і та, що вбила його самого…

 

Незважаючи на те, що сьогодні стіл накритий в кожній хаті, і найсварливіша дружина не дорікне чоловіка зайвою чаркою, корчма Лейби не пустувала. З десяток городян, навіть не знявши кожухи, поспішали випити за новонародженого та зазивали один одного у гості.

— Та відчепи ж ти! Сказав, безкоштовно не наливаю! Таке свято, а ти на дурняка хочеш! Бога не боїшся! — Лейба безцеремонно відсунув убік, когось із відвідувачів, тоді побачив прибулих і широко посміхнувся. — О! Пане Остапе! Пан козак! Дякую, що зазирнули! Лейба щиро вітає вас з такою радістю!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 70 71 72 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан» жанру - 💙 Історичний роман:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Хазяїн Чортового млина, Кулик Степан"