Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сестри крові 📚 - Українською

Читати книгу - "Сестри крові"

419
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сестри крові" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 89
Перейти на сторінку:
Вина його була безперечна, та він і сам, очунявши, не боронився, а лише пригнічено слухав свідчення очевидців. З таким самим пригніченням вислухав він і присуд на страту. Але родина засудженого не марнувала часу, і вдалося їй підкупити ката. Єроним про те нічого не знав, він ішов на страту з гордо піднятою головою. Перед тим, як вивести його з в’язниці, вволили його останнє бажання — принесли з винярні глечик мальвазії. Це підняло дух засудженого, і він уже не відчував такого розпачу. Кат наказав йому покласти голову на колоду. Єроним перехрестився, став на коліна і поклав голову. І тут найцікавіше: катівський меч злетів у повітря, юрба затамувала подих, та коли меч опустився на шию Єронима, то не відрубав її, а тільки легко поранив, бо запоров у дошки на помості. Кат вдав, гейби втратив рівновагу. Ну, тут у натовпі невдоволено загули. Війт дав знак продовжувати, і кат рубонув ще раз. Але й цього разу меч завдав лише рану. Це вже всі прийняли за Господній знак, і війт зупинив страту, а порадившись із райцями, дарував Єронимові життя. Рани вдалося загоїти, і незабаром шляхтич уже писав скарги до короля на міську раду. Але історія на тім не закінчилася. Кат, який зрадив своє ремесло і взяв у лапу, незабаром помер. А дух його неприкаяний не знайшов спокою і частенько серед ночі з’являється на Ринку. Якраз на цьому місці, — Каспер поплескав рукою по статуї. — Дух ката загрозливо розмахує мечем і щось намагається гукати, але з горла виривається лише нерозбірливе булькотіння. Нікому він шкоди не причинив, і поступово запізнілі перехожі так осміліли, що самі почали зачіпати примару, навіть склали пісеньку:

Пане майстер, де ся дів?

Що ти нині зночі їв?

Чи собаку, чи кота —

То для тебе смакота!

І тоді розлючений дух вискакує з-поза пранґера і вимахує мечем.

— Обіцяй мені, — сказала Анрієта, — що приведеш мене опівночі сюди, і ми виманимо дух ката. Я ще ніколи не бачила жодного духа.

— Є одне але... Дух ката катам не з’являється, — усміхнувся Каспер. — Так що хіба сама сюди прийдеш.

— Ще чого! — пирхнула Анрієта. — Піду-но я ліпше провідаю своїх курчат.

Коли вона відійшла, Каспер пояснив:

— Курчатами вона називає повій. Зараз вони готують вгощення для нашого весілля. Серед них, як з’ясувалося, чимало добрих господинь. Хто б помислив?

Зближення Каспера з Анрієтою відбулося настільки швидко, що обоє і не зауважили, як небавом одне без одного й жити не могли. Анрієті було начхати на те, що вона опиниться поза поважнішою громадою, вона й так тут мало кого знала. Та, як небавом з’ясувалося, мужня поведінка Каспера в обороні міста й Високого замку міщанам сподобалася настільки, що він уже не помічав на собі ані ворожих, ані лякливих, ані відчужених поглядів, а інколи з ним навіть віталися чи відповідали на вітання. А одного разу в шинку йому подали кухоль уже не позначений щербиною для ката, як раніше, а звичайний, як усім.

Для Анрієти було несподіванкою, що Каспер вирішив влаштувати весілля, думала, що можна обійтися й без бенкету, але кат вважав, що так не годиться, і запросив катів з інших міст. Хоч і було ще доволі сутужно з харчами, але йому вдалося роздобути дикого кабана та спекти його на дворі. Нікого стороннього він на те весілля не просив, розуміючи, яким специфічним є катівське товариство. Кати прибули хто сам, а хто з жінкою, так що хата була повна гостей. Анрієта ніколи в житті не спілкувалася з подібною братією, але розмови, які точилися за столом, переважно фахові, її бавили.

— Найтяжче сікти голову, яка не має шиї, — казав брат Якуб з Сянока. — Одного разу я не попав мечем, куди цілив, і відбатував півпотилиці.

— Правду кажете, брате Якуб, — погодився брат Ансельм з Пряшева. — Я б узагалі встановив оплату від довжини шиї: що вона коротша, то оплата дорожча. А то якось несправедливо. Довгу шию рубати можна хоч із заплющеними очима, а коротку — мусиш цілитися і ще й нервувати.

— Е, це ще не така біда, — махнув рукою Каспер. — Я переживаю, що злочинів коїться все менше. Себто тяжких злочинів, за які має бути смертна кара. Адже від цього залежить наш добробут. Був час, коли я ледь не щодня сік голови або катував кого, а останнім часом є такі дні, що б’ю байдики. Оце, правда, під час облоги добряче помахав мечем. Але яка мені за це дяка? А ніяка. Так мені пан бургомістр і сказав: то був ваш громадянський чин. І тільки й усього, що прислав мені на весілля бочівку вина.

— Я вам скажу, що наше ремесло не оцінене як належиться. Ми ж бо теж люди й переживаємо неабиякі особисті драми, — підтримав розмову брат Анджей з Перемишля. — Подумати лише: одного разу мені довелося сікти голову своєму стрийкові. Він, дурний, упіймав на полі молодицю, поглумився над нею, а жи та верещала й обіцяла пожалітися в магістраті, задушив її. І от уявіть собі, він піднімається на поміст і бачить мене. А я, чесно кажучи, дуже рідко вдягаю червоний каптур, бо мене в моєму місті кожен собака знає, а то покликали мене до Ланьцута, де тамтешній кат захворів. То я й тут каптура не вбрав. Ну, і стрийко, який зеленого уявлення не мав, чим я займаюся, просто отетерів. «То ти, — каже, — Анджейку? — І в сльози. — Як же ти, — каже, — синку, виріс». — Брат Анджей при цьому захлипав і закивав скрушно головою. — А я кажу: «Так, то я, стрийку. Але не бідкайтеся. Я вам то зроблю одним махом. Навіть не відчуєте».

— А він що? — Всі присутні кати були виразно зворушені цією історією і чекали продовження.

— Та що... став мій стрийко на коліна, — черемиський кат знову захлипав, — поклав голову на колоду й не перестає плакати. А я теж не з каменю. І мені сльози ллються... ллються і очі заливають... — Він уже голосно ревів, розмазуючи сльози по скривленому обличчю. — Де вже тут добре цілити? Кажу: «Стрийку, цитьте. Вам тяжко, але й мені нелегко. І так, і так вам би хтось голову втяв. Чи ви, курва,

1 ... 70 71 72 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри крові», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сестри крові"