Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Сестри крові 📚 - Українською

Читати книгу - "Сестри крові"

419
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сестри крові" автора Юрій Павлович Винничук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 89
Перейти на сторінку:
не могли, курва, піти до повії, що мусилисьте молодицю проти її волі цюпцяти? А як вже тото зробили, то нащо було душити? За ґвалт то я би вам хіба зо три паси шкіри зі спини здер, а так ціла голова полетить до кошика». А він ще в більший плач. «Ой, — каже, — синцю, а ти би з мене й шкіру дер? А я тебе, пуцьвірінка, на руках носив, казочки вповідав!» Тут я не витримав, витер сльози, розмахнувся і опустив меча на його шию. Голова відскочила, впала на поміст і глипнула на мене здивовано, а писок був відкритий, і там ще язик тремтів — таке враження, що він щось мені ще говорив. Може, пригадував, як раз потягнув мене малого до виходку, аби я в шпарку побачив, як то кобіти справляють свої потреби. Бо стрийко був дуже фіґлярний.

— А мені згадалося, як я вішав одного розбійника, — розповідав брат Ансельм, — а він мені каже: тільки не так високо, бо мене загойдує! Га-га-га-га! А інший каже: йой, як я ся бою скуботки! Га-га-га-га!

Кати залилися реготом, а Каспер підняв келиха:

— Ану, братове, випиймо за мою Анрієту, бо вона вартує того. Вона, скажу вам, набагато господарніша за мене. Ото прийшла в «Жовте простирадло», де мої дівки працюють, роззирнулася і — до них: «А чого то тут так смердить? Що ви за нехлюї?» Далі розпитала, скільки їм платять. А тоді й каже: «Запам’ятайте, якщо хочете заробляти більше, то треба виглядати краще». А ті: «Дуже мудро. А де нам гроші взяти?» А вона: «Я вам дам». І дала, і вбрала їх, як ляльок. Змусила там усе вичистити, випуцувати, й відразу зарібки пішли догори. Бо одне мати справу з нехлюєю обдертою, а друга — з такою кралею, що не сором з нею і по місту прогулятися. Ну і теперка моїх дівок не відрізниш від пурєдних панюсь.

Майстри малодобрі випили й далі гомоніли про свої катівські справи, бо ж бачилися доволі рідко. Зайшла мова про те, яку позицію займає кат у громаді, і тут один з катів розповів, що в Аугсбурґу до ката геть інакше ставлення, там ніхто його не цурається, він має помешкання в центрі міста, вільно себе почуває, обідає з поважними людьми, здоровається за руку з лавниками.

— Треба й нам, братове, добиватися поваги до себе, — сказав Каспер. — Недарма ж Лютер писав: «Якби не було злочинів, то не було б і катів. Рука, що тримає меч і вішає, то не людська рука, а Господня. То не людина, а Господь вішає, ламає колесом, стинає голови й здирає паси зі спини».

— Правду сказано, — підтримав брат Якуб. — Кат — се слуга Божий. Ним не керує ані заздрість, ані помста, ані ненависть, ані жадібність. Він — гарант закону. Ним керує обов’язок!

Пізно ввечері кати прощалися, щоб піти на ночівлю до заїжджого двору. Вони обнімалися, клялися одне одному в дружбі й били себе в груди.

— Наше братство, — казав Якуб, — скроплене кров’ю. Не нашою. Але скроплене. І справжній друг повинен скидатися на кров, яка приливає до рани, хоч її і не кликали.

Розділ 17

Смерть від голки.

Кінець жовтня 1648 року

Ґрозваєрові вдалося приховати частину свого майна, ба навіть схитрувати й привласнити чуже, проникнувши на склад, до якого мав ключі. Він намагався заробити всюди, де тільки можливо було, і, будучи медиком, займався ще й торгівлею. Напередодні облоги цех аптекарів подав на нього до суду: «Пан доктор Мартин Ґрозвайєр займається не medicamenta, як належить лікареві, а мануальною роботою, яка є привілеєм панів аптекарів, бо продає він розмаїті свічки, коріння, марципани, горілки, цукерки et id genus[51], а також гендлює перцем, шафраном, цинамоном, гвоздикою та іншими приправами». Про вино вони не згадали, бо тут Ґрозваєр був обережнішим. Улюбленим його заняттям було підраховувати свої прибутки, міг йому віддаватися будь-коли й будь-де. Якраз, коли він займався цією боговгодною справою, йому повідомили, що прибув знайомий уже нам купець. Бурґомістр кивнув, купець Юліус Цінґлер, увійшовши, дбайливо зачинив за собою двері і промовив лише три слова: «Вона вже тут», після цього вклонився і, задкуючи, швидко вийшов.

Ґрозваєр підвівся, підійшов до вікна й окинув оком Ринок. Купець не викликав у нього жодних симпатій, ба більше — він його ненавидів, хоча той і неабияк прислужився. За тиждень до облоги Юліус повернувся з подорожі, відвідавши на прохання бурґомістра Венецію, Падую і Зальцбурґ. Новина, яку купець повідомив бурґомістрові, вартувала чимало, він аж схопився з крісла й підступив різким кроком до переляканого купчика та, взявши його за обшлаги, перепитав:

— Ти нічого не переплутав? Мартин Айрер був без одного ока, а Лукаш кульгав?

— Так, саме так. Це мені підтвердили в кількох місцях. В університеті, в шпиталі, в бурсі, в Зальцбурзі...

Ґрозваєр замислився і став нервово міряти кабінет.

— Отже... він не той, ким прикидається. Самозванець, який захопив чуже майно. А може, ще й убив Мартина! — Він зблиснув гнівно очима.

— Ну, вбити він його не вбив... — несміливо заперечив купець.

— Звідки така певність?

— Та звідти, пане бурґомістре, що то ви найняли убивць. Вибачте, що я вам те кажу.

— Що ти мелеш? Я? — Ґрозваєр аж закипів од гніву.

— Тільки заспокойтеся. Я на вашому боці. Ви попросили, я найняв.

— Я попросив? Вас? — Ґрозваєр виразно був ошелешений. — Що за маячня? Та хто ви такий?

— Прошу не гніватися і вислухати мене терпляче. Все дуже просто. На ту пору ви перехопили листа від Мартина Айрера до магістрату, де той повідомляв, що вирушив до Львова, щоб успадкувати аптеку й кам’яницю. А ви й самі мали на неї око. Отже, ви звернулися до мого брата у перших Ґеорґа. Пригадуєте? Такий грубенький опецьок... Ото він і поцікавився в мене, чи маю я гарних, бажано небалакучих хлопців, які б за не надто великі гроші декого вистежили й застрелили. У мене такі були, траґачами працювали та любили й кулаками помахати. Здорові були хлопи. Вони й влаштували засідку. І навіть убили кого треба, але так сталося, що

1 ... 71 72 73 ... 89
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри крові», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сестри крові"