Читати книгу - "Виходь за мене, милий, Міа Натан"

Раптом музику перервала гучна мелодія вхідного дзвінка. Спочатку ми не звертали на це ніякої уваги. Але хтось дуже хотів зі мною поговорити! Телефон дзвонив і дзвонив! Не відриваючись від Максима, я дотягнулась рукою до телефона, аби вимкнути його до бісової матері! Але випадково натисла зелену слухавку, та ще й, на лихо, зачепила значок гучного зв'язку.

- Привіт, сонечко! Я вже у Києві. Пам'ятаєш, ми домовлялися зустрітися, коли я прилечу? Може повечеряємо десь прямо зараз? Я заїду за тобою. Алло, Катю! Ти чуєш мене? Алло!

Максим злегка відсторонився, з німим запитанням подивився мені в обличчя, мовляв, а це ще що таке? Я тільки стенула плечима. Мовляв, сама шокована.

- Томас, я з тобою ні про що не домовлялась! Не вигадуй! - сказала, повернувши голову в бік слухавки.

- Хай так! Але нам вкрай треба поговорити! Нам все ж необхідно розставити всі крапки над "і".

- Але ж ти настирне створіння! - вступив у розмову Максим. - Яких ще тобі крапок не вистачає?! Ти таки хочеш, щоб тобі натовкли пику! Все тобі мало!

- А, зрозуміло! Макс уже примчав!

- А ти чого чекав? Що вона сидить тут одна, тебе чекає?

- Це й на краще, що ти вже тут.  Думаю, нам потрібно зібратися, нарешті, всім разом і про все поговорити. 

- Про що ти хочеш говорити? - Максим почав злитися.

- Ти знаєш про що. Я не заспокоюсь, поки не з’ясую, чию дитину носить…

- Моя дружина носить мою дитину! - Максим таки розізлився.

- Добре, що ти такий впевнений! - Томас також підвищив голос. - А я от ні! Я хочу знати точно! Тому я пропоную зробити ДНК-тест на батьківство. Такий, який зробила Аніта, - тут мене кинуло в жар, а Томас продовжив,- Я вже все дізнався. Де можна у Києві все зробити у спеціалізованій сертифікованій лабораторії, щоб без помилок. Я пропоную зустрітися там. Я запишу нас та скину вам адресу і час. І я не заспокоюсь, поки ми це не зробимо! У Каті за моїми підрахунками вже є десять тижнів. Цього досить. Я вже проконсультувався з лікарем.

- Для того, щоб все з’ясувати, ти нам, взагалі-то, не потрібен! - зреагував Максим.

- Ні, ні, ні, друже! Ми поїдемо у трьох! Я хочу бути впевненим! А до тебе в мене жодної довіри немає! 

Ми переглянулись з Максимом. 

- Добре! - сказала я. - Скинеш мені інформацію - коли та де. Ми будемо! - і натисла на червону слухавку.

Я з силою провела пальцями своїм чолом та помасажувала скроні, бо голова почала безбожно боліти. Глянула на Максима.

- Думаю, дійсно, не будемо далі тягнути. Краще мати достеменну інформацію, щоб можна було  прийняти рішення, - сказала йому.

- Яке рішення? Про що?

- Не треба ставити ці дурні запитання! - роздратовано зреагувала я.

- Для себе я вже все вирішив. У будь-якому випадку ні тебе, ні нашого малюка я нікому не віддам, - він теж почав дратуватися.

- Добре! А що ти вирішив щодо Аніти та... вашого з нею малюка? - мені важко дається це запитання. Від однієї думки, що у Максима з Анітою є спільна дитина мене кидає у холодний піт. Зазвичай, думки про це я заганяю у найвіддаленіший куточок своєї свідомості.

- А от тут треба подумати. Якщо що, ти приймеш ще одну дитину? - абсолютно серйозно запитав він.

Питання було не дуже очікуване. Не те щоб я про подібний розвиток подій не думала, але мені видається досить примарним, щоб Аніта погодилась віддати свою дитину нам. Тому не чекала такого питання від Максима прямо зараз. Я зависла на якийсь час. Потім відповіла:

- Думаю, так. Але навряд чи вона віддасть.

- Головне, що ти сказала “Так”, а далі побачимо. 

***

Томас швидко впорався. І вже наступного дня ми всі троє здали кров. Нам пообіцяли, що днів за дванадцять, максимум чотирнадцять, результати будуть готові. Нам повідомлять додатково, коли можна буде їх забрати.

Я думала, що ці дні будуть тягнутися нескінченно довго. Але нічого подібного. За зустрічами з батьками. колегами, рідними, бізнесовими справами я й незчулася як прийшло повідомлення на Viber про те, що все готово. Єдине, що майже відразу ще одне повідомлення сповістило, що медичний центр щиро перепрошує, але результати можна забрати лише від завтрашнього ранку. Але це дрібниці. 

Томаса била страшенна нетерплячка. Тож, він з самого ранку мотнувся кабанчиком, та забрав висновки лікарів-генетиків.  Тільки-но він переступив поріг квартири, я зрозуміла - хорошого не чекай!  І дійсно:

- Я знав! Я завжди говорив, що він мій! - сповістив він прямо з порогу.

- Я дивлюсь, хтось сам один відкрив конверт, - підозріло спокійно сказав Максим. - Ти нам значить не довіряєш. А ми тобі повинні! Нагадай чому! Бо ти, мабуть, найчесніший і найблагородніший чоловік у світі! Правда, цей ходячий ідеал час від часу гвалтує сплячих, та ще й чужих, жінок!

Томас метнувся, мов людина-блискавка, та схопив Максима за грудки! От тільки мені ще зранку  не вистачало молодецького мордобою прямо у квартирі! А хлопчики якраз почали штовхатися між собою. Яка милота! Зачепили тумбу у коридорі. На підлогу полетіли речі, що мирно там лежали не перший день. Мені чомусь подумалось, що треба втрутитися. Абсолютно дурнувата ідея! Чому? Бо так!