Читати книгу - "У пошуках проклятої королеви, Ляна Аракелян"

– Юні панянки щось хочуть придбати? – не дивлячись на нас, запитав гном.

– Пане Флюне, це ми, Рута і Кхибра, – я підбігла до прилавка. – Пане Флюне, ви врятували нас, допоможіть же ще раз.

– Пресвітлі боги, це ви, леді, – гном швидко вийшов з-за прилавка і зачинив двері на ключ. Потім, опустив важкі штори. – Що сталося? – його голос схвильовано тремтів. Він перейшов на шепіт: – Як ви тут опинилися?

– Не питайте, – так само пошепки попросила я. – Нам потрібно замаскуватися.

Гном підняв густу брову.

– За нами женуться найманці, – пояснила Кхибра.

– Невже корінь сонного горіха не допоміг?

– Що ви! Величезна подяка вам за допомогу, ви мене врятували від… сорому… Вони мертвим сном сплять! За нами женеться дочка одноокого з найманцями. Нам потрібно змінити зовнішність. Я занадто яскрава для цього мороку, – я зітхнула і доторкнулася до свого волосся.

Пан Флюн задумався. Потім почав висувати і засувати якісь шухляди, вочевидь щось шукаючи. Гном принюхувався до мішечків, відкривав і закривав якісь коробочки й баночки. Потім повернувся до нас.

– Є! Ось! – просяяв пан Хурлапий, підносячи до світла магічного світильника коробочку з якимось зеленувато-бурим порошком. – Ходім-но, леді, до підсобки. Там у мене є другий вихід. А поки станьте за мною, я собачку випущу.

Ми ковзнули за спину пана Флюна, а він потягнув за кільце у підлозі і відчинив люк, потім тричі коротко присвиснув. На підлозі миттєво з’явилися потужні лапи, а потім маленькі пазуристі ручки. Естриггір підтягнувся і показалася морда з налитими злістю очима.

– Свої, – погладив естриггіра гном. – Чіпати не можна.

Пес повністю виліз. На вигляд він був поки що замалий, як для бійцівського пса, але великий, як для охоронних собак.

– Треба ж, як вимахав! – озвучила мої думки Кхибра.

– Охороняти! – коротко наказав пан Хурлапий. Естриггір вийшов на середину крамниці й ліг на підлогу.

У підсобці пан Флюн дав мені короткий плащ із каптуром. Я стягнула волосся в пучок і накинула плащ. Ми швидко йшли в бік таверни «Око троглодита». І тільки коли опинилися в невеликій кімнаті на третьому поверсі, я змогла зняти плащ і перевести подих.

– Чекайте тут, – наказав гном. – Я за племінницею.

– Е-е-е, – протягнула я, – пане Флюне.

– Так? – гном повернувся до мене, стоячи біля дверей.

– Скажіть, скільки діятиме корінь? Скільки темні можуть проспати?

– Усе залежить від того, скільки вони з’їли, – лукаво посміхнувся він.

– Майже все, – посміхнулася йому у відповідь я.

– Тоді години три-чотири їх ніхто не зможе розбудити. До речі, а звідки ви знаєте поєднання трав?

– Яке поєднання? – здивувалася я і перезирнулася з Кхиброю.

– Той набір, що ти в мене взяла, зазвичай беруть для сонної юшки. Мабуть, від бабки рецептик перейшов? – він перейшов на «ти» й підморгнув і зник за дверима.

Я ошелешено дивилася на двері, що зачинилися за гномом.

– Ти це чула?

– Угу. Ти хоч поєднання запам’ятала?

– Так.

– Тоді й мені не забудь черкнути рецептик, – розсміялася Кхибра і схопила мене за руки.

Ми закружляли з нею невеликою кімнаткою.

– Уф! Світлі боги, невже вийшло? – Кхибра витерла піт із чола, коли ми розморені завалилися на ліжко.

Віддихавшись, я встала і підійшла до невеликого вікна. Навпроти таверни яскравими різнокольоровими магічними вогнями підморгував гральний будинок, запрошуючи всіх охочих випробувати удачу. Я звела очі до низької стелі:

– Пресвітла Акрідено, допоможи нам!

Не встигла я як слід попросити богиню удачі про допомогу, як у плече чіпкими кігтиками вчепився магофлай.

– Знайшов тільки одну легенду, – почула я гарячий шепіт прихованого птаха-шпигуна, що говорив голосом мілорда Наріаяля: – Коли боги сумували за втратами, а люди та інші народи ховали загиблих, кожен із богів пожертвував найдорожчим, що в них було: Рокнесгер відмовилася від неводів: саме невід був переплетенням ліній долі. Аргіна віддала квіти жасмину, що символізували життя і благоденство. Ірдонга віддав голос коханої і два роки не чув чарівних пісень сирени. Сфайла пожертвував кришталевими дзвіночками волі. Кродерон закрив свою кузню. Акрідена віддала вінок із квітів конюшини, а Ліссейла відмовилася від пристрасті, що була її сенсом життя, її душею... Далі йдуть переліки, хто і чим пожертвував. Але про пристрасть Ліссейли більше нічого немає. Хоча, ось: «Кожен, хто побачить статую богині в Храмі Всіх Святих – на власні очі побачить пристрасть, розбудить у собі азарт і пізнає радість перемоги». Руто, роздивись уважно статую богині. Думаю, що підказка має бути саме там». Магофлай немов випарувався в повітрі. Я задумливо почухала кінчик носа.

– Що з тобою, Руто? – Кхибра стурбовано дивилася на мене. – Шия болить? Ох, вибач мені! – подруга склала руки на грудях човником. – Я побила тебе, знущалася над тобою...