Читати книгу - "Історія світу. Минуле як дзеркало сьогодення, Терьє Тведт"

Те, що станеться з кліматом уздовж Нілу, матиме більші регіональні та міжнародні наслідки. У країнах уздовж цієї водойми вже живе приблизно мільярд осіб, і це важливі країни на міжнародній арені, як-от Єгипет і Ефіопія. За припущеннями ООН, у країнах, уздовж яких протікає Ніл, 2100 року житиме 1,5 мільярда, або вчетверо більше, ніж 2010-го. Наслідки цього, мабуть, буде легше зрозуміти, якщо знати, що ці 11 країн ще тоді, 2010-го, сказали, що в ньому замало води.

Тому не дивно, коли тривожні заголовки початку 2000-х писали, що озеро Вікторія суттєво зменшиться. Тоді рівень води в ньому опустився на кілька метрів[374]. Причиною називали кліматичні зміни. А втім, у 2019 і 2020 роках опублікували вимірювання, які засвідчили, що нині озеро має більше води, ніж у 2000-х[375]. Якщо поїхати до міста Джиджа в Уґанді, де Ніл витікає з озера Вікторія, це можна чітко побачити на власні очі. Там побудували платформу й місток, який веде до блакитної таблички, що позначає, де починається Ніл. Той місток, по якому я раніше ходив, коли був у цьому культовому для африканської історії місці, тепер стоїть під водою. Новини про катастрофи, певна річ, з’являтимуться й у майбутньому, адже і Чад, і Вікторія — це мілкі озера, тому вони швидко реагують на навіть найменші зміни опадів. Утім, насправді ніхто достеменно не знає, яка кліматична ситуація чекає згаданий регіон у майбутньому. Одні вважають, що тут більше дощитиме, а інші твердять протилежне, якщо температура на планеті підвищиться на два градуси.

Однак якщо клімат уздовж Нілу і прилеглих територій зміниться так само швидко, як у Сахарі в приблизно 5000 р. до н. е., то термін «кліматичний біженець» заграє новими барвами. Лише в Єгипті, за підрахунками ООН, у 2100 році житиме 220 мільйонів осіб. А ця країна повністю залежна від Нілу й того, щоб він приносив бодай стільки води, скільки сьогодні. Уряд уже заявив, що брак води перешкоджає розвитку країни, а тому й стабільності. Але що ця країна Середземного моря робитиме, якщо майбутній клімат зменшить рівень води в Нілі?

Отже, пророцтва про великі кліматичні зміни та міграційні катастрофи в Африці поки не справдилися. Хоч ці тривожні сценарії не підтверджені, однак континент залишається вразливим до кліматичних змін. Адже впродовж історії кліматичні катастрофи тут спричиняли масові міграції з регіонів Сахари та Нілу, народів банту з регіону між Нігерією та Камеруном до Субсахари, і нілотських кочівницьких народів із центрального Судану до сучасної Танзанії. Однак страх кліматичних змін в Африці спричинений не непередбачуваністю води, адже такий страх на континенті виникає лише в короткі дощові періоди. Наукові та історичні дані, своєю чергою, вказують на те, що кліматичні зміни сучасності спричинили люди. Але не африканці, адже вони залишили на довкіллі несуттєвий «вуглецевий слід».

Зміни клімату, звісно, становлять важливу тему в Європі, і ця проблема стала гострішою в найбільшій річковій дельті континенту. Французький філософ Декарт, говорячи про Нідерланди, казав, мовляв, якщо Бог створив світ, то людина — Нідерланди. Так він підкреслював те, що Нідерланди стали такими, як сьогодні, бо тамтешньому населенню, починаючи з ХІ століття, вдалося визволити країну з обіймів води. Постійно втілюючи дренувальні проєкти й ставлячи вітряки, що осушували польдери, викачуючи воду в канали, нідерландці змогли відвести надлишкову воду в море. Відтак вони будували чимраз більше й чимраз вищі греб­лі, щоб захищатися від річок і моря, тож згодом колишнє морське дно стало потенційними полями. Так Нідерланди стали країною, третина якої сьогодні лежить нижче від рівня моря.

На початку 2000-х уряд Нідерландів ухвалив рішення про радикальну зміну політики щодо води, яка завжди загрожувала порвати греблі й регулярно топила території. Тоді вони очікували більшої кількості опадів та інтенсивнішого танення льодовиків в Альпах. Унаслідок цього річки могли загрожувати густонаселеній країні. Досі в Нідерландах, прагнучи стримати річки, будували греблі, але тепер збагнули, що стратегія не спрацює в тривалій перспективі. «Ми не можемо будувати греблі до небес», — тоді сказав міністр водних ресурсів Нідерландів[376]. Замість того щоб продовжувати цю політику, що вже стала частиною іміджу та національної ідентичності Нідерландів, вони вирішили повернути землю воді. Тож уряд поставив за мету створити безлюдні рівнини, куди уповноважені органи могли б відвести воду з річок, щоб захистити великі міста та густонаселені регіони нижче, за найбільшою дельтою в Європі.

Ця зміна стратегії в Нідерландах демонструє, що зміни водойм потрібно сприймати серйозно і в Європі. Сценарії початку 2000-х щодо потенційної інтенсифікації танення льодовиків в Альпах і збільшення кількості опадів не справдилися. Але нова невпевненість щодо водойм і їхнього майбутнього з огляду на кліматичні зміни нікуди не зникла. Як і в Гімалаях, майбутнє Альп складно передбачити. Упродовж Малого льодовикового періоду в Європі льодовики в Альпах виросли, але тоді люди вважали, що погана погода — це Божа воля. Коли альпійські льодовики розросталися і знищували садиби та будівлі на своєму шляху, селяни ставили хрести й підпалювали свічки перед льодовиком, що наступав, сподіваючись, що Бог втрутиться. Сьогодні в таких ситуаціях ми звертаємося до уряду й політиків, але невпевненість щодо поведінки води в принципі анітрохи не змінилася. Нідерландці також боялися моря, рівень якого, за кліматичними сценаріями, мав піднятися й потопити частини країни, які раніше визволили з рук моря, тому місцеві посилювали захисні вали. У всій Європі гідроінженери та політики обговорювали та втілювали плани, що передбачали пристосувати до майбутніх змін водне довкілля. Це ставалося всюди — від Італії на півдні, де влада створила проєкт MOSE, щоб захистити від повеней Венецію та інші населені пункти на узбережжі Венеційської лагуни, до Англії на півночі, де почали планувати побудову Бар’єра Темзи й нові насипи неподалік її гирла, щоб захистити Лондон.

Невпевненість щодо майбутньої поведінки водойм і всі рішення, що їх вимушено приймають на підставі пророцтв, пояснюють, чому в суспільстві з’явилися нова й дуже важлива арена боротьби за владу. У всьому світі вибухатимуть конфлікти — не лише за контроль над невеликою кількістю води, але й — і це теж дуже важливо — за прогнози та розуміння майбутнього водойм. Той, кому вдасться поставити свою версію майбутнього води на «трон», здобуде неймовірну могутність, адже це вплине на позицію демократії, роль національної держави, глобальну політику й на баланс між багатими та бідними у світі. У майбутньому знову з’являться нові групи сучасних «книжників», «жерців» або «твердо переконаних» дослідників, які стверджуватимуть, що саме вони розгадали кліматичні таємниці майбутнього, тому саме їм потрібно дати владу. Що станеться з суспільством, якщо комусь вдасться видати себе за знавця майбутнього й у такий спосіб опосередковано вирішувати, що необхідно для того, щоб у всьому світі йшов дощ і щоб рівень моря не підіймався? Чи матимуть такі люди майже необмежену владу, яку історія світу не бачила з часів влади богів над населенням Шумеру?

У контексті кліматичних змін часто стверджують,