Читати книгу - "Закоханий з Едемії, Юрій Гурін"

Компанією почали ходити чутки про її продаж і, звісно, про можливі звільнення в майбутньому. Усі обговорювали одне й те ж — робота, гроші, гроші, робота.

Увечері Мирослав відкрив свій щоденник і зробив новий запис:

«День 47.

Це ж як потрібно було звузити свідомість людей, щоб вони почали мислити категоріями грошей та роботи. І те, і інше не несе в собі жодної індивідуальності. Звичайний пекар може ходити на роботу, а може випікати для людей смачний та корисний хліб і годувати їх щодня. Різниця між пекарем на роботі і пекарем, який годує людей хлібом, просто колосальна. Перший бере, а інший віддає. Але коли всі лише беруть і ніхто не віддає — створюються примітивні, хоча ззовні може здатись, що прогресивні суспільства.

Мирослав вирішив, що в разі його звільнення він буде шукати ту компанію і той колектив, у якому зможе застосувати свої знання для найбільш ефективного й розумного використання ресурсів компанії. А можливо, і взагалі змінить вид діяльності.

Дні минали непомітно актуальність питання по одеським активам наростала й потрібно було щось вирішувати. Мирослав довго вагався між двома варіантами — попередити керівницю чи не втручатися. Здавалося на той момент, що варіантів лише два, але, як інколи буває, усе вирішилося само собою і зовсім несподівано.

Мирослав трішки затримався на обіді та повертався до офісу, коли вже більшість перебували на своїх робочих місцях. Ліфт був порожній, що було дивиною, і він уже хотів було набрати 5-й поверх, як помітив власницю компанії Вікторію Олександрівну, яка прямувала швидкими кроками до ліфту. Вона швиденько вскочила в нього й натиснула кнопку 5-го поверху, привіталася і запитала про те, як справи у сфері фінансів. Мирослав привітався у відповідь і було хотів дещо сказати, зам’явшись, не знаючи із чого почати. Вона, помітивши це, одразу перебила його:

— Якщо ти про одеські фонди, то мені усе відомо, але добре, що намагався мене попередити.

Як камінь із плеч спав, скільки роздумів та хвилювань, а все інколи так просто. Ситуація вирішилася сама собою. Люди стають заможними з різних причин, але чого в них не забереш — так це вміння розбиратися в людях.

Ввечері у свій щоденник він зробив новий запис.

«День 54.

Ми досі живемо із залізобетонним переконанням, що існує лише чорне і біле, або, як часто кажуть, дві сторони однієї медалі. Але чомусь навмисно чи з якоїсь іншої причини зовсім не помічаємо третю сторону, у монеті вона називається гурт, або ребро. Найліпше це видно по монеті в один фунт стерлінгів. Саме вона є чи не найголовнішою, одночасно об’єднуючи дві інші сторони та відділяючи одну від іншої».