Читати книгу - "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"

— Я хотіла б лимонний сорбет, якщо у вас є, — кажу, відчуваючи, як організм буквально вимагає чогось прохолодного і свіжого, незважаючи на нельотну погоду. – І будь-який салат на ваш смак.

— Так, у нас є лимонний сорбет, — усміхається офіціант, і я зітхаю з полегшенням. Марк посміюється:

— Я навіть не буду питати, чому тобі цього захотілося.

Я посміхаюся і киваю, погоджуючись. Все-таки з вагітністю мої смакові уподобання не перестають дивувати навіть мене. Марк закриває своє меню і, віддавши його офіціанту, додає свій вибір — стейк середньої прожарки і мінералку. Офіціант обіцяє повернутися за п'ятнадцять хвилин. І справді, незабаром переді мною виявляється тарілка з салатом і склянка освіжаючого напою.

— Дуже смачно, — кажу, насолоджуючись прохолодою та ніжною текстурою.

— Радий, що тобі подобається, — киває Марк, в наступну мить відволікаючись на телефон, його брови при цьому трохи хмуряться, коли він щось швидко набирає. Я вирішую поговорити з ним про плани у вихідні, але бачу, що він не до кінця мене чує. Раптом телефон вібрує, і Марк поглядом, що вибачається, відповідає на вхідний виклик.

— Здрастуйте. Так, підтвердіть, будь ласка, бронь на сьогоднішній вечір  Номер на двох, як і домовлялися. Чудово, дякую,— чую його слова, і в голові починає формуватися щось дивне.

Я мовчки спостерігаю за ним, намагаючись осмислити почуте, але думки поки розмиті. Закінчивши розмову, Марк відкладає телефон.

- З ким ти говорив? — не втримавшись, тихо питаю, відчуваючи невиразне занепокоєння.

Він дивиться на мене, потім обережно каже:

— Ти ж сама сказала, що не хочеш турбувати матір. Тому я подумав, що краще зняти для нас номер на вечір, щоб не повертатися додому. 

Відчувши його руку поверх моєї на столі, я на мить завмираю. Він дивиться на мене з прихованим очікуванням, а його пальці ледь помітно стискаються на моїй долоні, злегка погладжуючи. Дихання перехоплює від його слів і дотику, і я раптом розумію, до чого він схиляє. Секунда, інша, і я різко забираю руку.

— Марк... Ти... я не розумію, — кажу розгублено, хоч насправді вже все зрозуміла. 

Його впевнена усмішка повільно зникає, в очах промайнуло здивування, а потім розгубленість. Він подається вперед, намагаючись пояснити:

— Елайно, вибач, якщо я неправильно зрозумів. Просто… — він запинається, бачачи вираз на моєму обличчі. Але я вже не чую його виправдання. Піднявшись, я хапаю сумочку і прямую до виходу.

- Елайно, почекай! — гукає він, але я не обертаюся, відчуваючи тільки образу і гіркоту. 

На виході адміністратор допомагає мені з пальтом, коли Марк вже наздоганяє. Бачу, як він миттєво до мене підлітає, його обличчя винувате. 

— Елайно, пробач дурня… не подумав. Поквапився. Я… Я зрозумів усе, — він говорить тихо, ловлячи мій погляд, сповнений образ.

— Я навіть не могла подумати, що ти… що ти можеш… так подумати про мене, — у моєму голосі пронизує засмучення. Я бачила Марка з іншого боку, вірила в його щирість та уважність. Адже ми буквально вчора тільки переступили межу з поцілунками і я тільки звикаю з думкою, що ми тепер одне одному більше, ніж друзі, а тут... Не сперечаюся, раніше мене це не лякало, навіть навпаки, я була зовсім не проти. Але, мабуть, після Блейка все змінилося. Знову Блейк... Господи, коли я вже перестану всіх навколо порівнювати з ним?

- Я не хотів, це правда. Не рубай з плеча, гаразд? Я все зрозумів, вибач мені, - він опускає голову, гірко посміхається, намагаючись загладити провину.

Я зітхаю, відчуваючи, як напруга трохи відступає. Я йому вірю. Пом'якшившись, повільно киваю:

— Гаразд… Добре, тільки, будь ласка, більше так не роби. Я… Я не готова.

Марк обіймає мене, я притискаюся до нього в пальто, відчуваючи його тепло, і образа повільно відпускає.

— Вибачте, у вас усе гаразд? — гукає нас адміністратор, і Марк обертається, вдячно киваючи.

- Все добре, ми повертаємося, - відповідає він і, глянувши на мене з ніжністю, трохи вагається, питаючи:

— Чи ти не хочеш повертатись? Якщо ні, я все розумію. Тоді я відвезу тебе додому.

— Ні, все гаразд, можемо повернутися, — відповідаю, дозволяючи йому взяти мене за руку.

Марк усміхається і м'яко веде мене назад до нашого столика.