Читати книгу - "Присягнись, що ти мій, Поліна Ендрі"

- І тут він повертається до офіціанта і каже: "А знаєте, у вас солодке пюре!" — Марк закінчує розповідь чергового жарту, і я заливаюсь сміхом, відкинувши голову, міцніше притискаючи до себе букет.

Сміх поступово затихає, я втикаюсь носом у квіти, вдихаючи їхній аромат. Але чомусь від цього запаху раптом трохи каламутить, хоча квіти і пахнуть чудово. Вечір видався справді приємним. Марк зміг згладити кути і, маю визнати, це в нього вийшло чудово. Мені було добре, а я вже майже забула, як це. Я навіть ловила себе на думках про Блейка не так часто, як це буває. Я ловлю себе на тому, що дивлюся на профіль Марка – чіткий, м'який та спокійний. Він не такий мужній і серйозний, як у Блейка, але все одно... гарний. 

- Милуєшся? - Марк трохи піднімає куточок рота, не відводячи погляду від дороги, але в тоні чується легка усмішка з хрипотою.

Я похитую головою і, прикусивши губу, відводжу погляд убік, до вікна, відчуваючи, як щоки починають червоніти. І все ж таки Марк хороший. З ним я маю шанс на майбутнє — світле, спокійне, без Блейка.

За вікном миготять вогні, і я раптово завмираю, помічаючи постать біля свого під'їзду. Серце пропускає удар: там стоїть Блейк, припавши до своєї машини. У руці він крутить ключі, дивлячись прямо на нас. Від несподіванки хапаю Марка за руку.

— Мені час, не треба проводжати мене, — плутано кажу я, зовсім безглуздо сподіваючись, що Марк не пуститься слідом. Я швидко відчиняю двері, тримаючись за букет, і випархую назовні. Але не встигаю я і кроку зробити, коли чую, як з гучним стуком Марк зачиняє дверцята водія.

Обертаюся і бачу, як він швидким кроком прямує до Блейка. Чорт. Його голос лунає твердо і люто:

— Якого біса ти тут забув?!

Блейк, трохи здивований, лише відштовхується від машини і спокійно дивиться на нього. Але Марк не зупиняється — за кілька кроків він опиняється біля Блейка і хапає його грубо за грудки, притягуючи ближче. 

- Марк, не треба! — у розпачі вигукую я, майже підбігаючи до них.

Марк важко дихає, не зводячи напруженого погляду з Блейка. Погляд Блейка, навпаки, розслаблений, насмішкуватий, з ледь помітною кривою посмішкою, наче він щойно почув щось кумедне. Навіть у такому становищі від нього віє перевагою.

— Ти все не вгамуєшся? Невдоволений, що отримав минулого разу? — шипить Марк, стискаючи кулаки.

І тут мене осяює, звідки у Блейка синець на обличчі. Чомусь це мене лякає. Навіть більше лякає те, що Блейк не вдарив у відповідь. Адже боятися треба саме його стриманості. Він же сильніший за Марка, це факт.

— Марк, годі, будь ласка. Відпусти його, — тихо прошу я.

Кілька митей Марк мовчить, важко сопучи, але потім, нарешті, розтискає пальці і відпускає Блейка. Той спокійно обтрушується і з іронією, трохи нахиливши голову, вимовляє:

- Який лицар. Все оберігає. Ось тільки вона сама це оцінила?

Обличчя Марка заливається гнівом, він ледве стримується, щоб знову не кинутися на Блейка, але я міцно стискаю його плече і зупиняю. Його очі палають, але, зустрівшись зі мною поглядом, він заспокоюється.

- Навіщо ти приїхав? — звертаюсь я до Блейка, намагаючись тримати голос твердим, хоча всередині все тремтить.

Блейк так і не переводить погляд на мене, його губи кривляться в усмішці.

— Поговорити, — відповідає він, не зводячи очей з Марка. — До речі, двері мені відчинила твоя мати. Вона сказала, що у тебе побачення… — Він робить паузу і додає, раптом повернувши до мене пронизливий погляд: — З Марком.

Серце починає битися ще швидше, коли його погляд повільно опускається на букет у моїх руках. Я мимоволі сильніше стискаю квіти, і Блейк, скинувши брови, кидає Марку:

- План працює, бачу?

- Який ще план? — ошелешено перепитую я.

Блейк трохи посміхається, дивлячись тільки на мене:

- А ти не знала? Він втирається тобі в довіру. Хоче використати. Але не зовсім так, як ти думаєш...

- Замовкни, - прошипів Марк, але Блейк продовжив, ігноруючи його:

- І як тобі з ним, Елайно? Невже краще, ніж було зі мною?

Від його слів у мене всередині все стискається. Його насмішка іронічна, але в очах я бачу біль, що промайнув. Я різко, майже неусвідомлено, відповідаю, переводячи розмову в інше русло:

— Про що ти хотів поговорити?

— Про нас, — відповідає він спокійно, начебто передбачаючи мою реакцію.

— Немає ніякого "нас, — шепочу я, хитаючи головою і відступаючи на крок. - У мене нове життя. Чого ти хочеш? Навіщо все псуєш?

Його обличчя на мить змінюється, ніби я потрапила прямо в ціль. Я відчуваю, як до очей підступають сльози, і, щоб приховати їх, відвертаюся, але він все ж таки тягнеться до мене.

- Елайно...

Я не витримую, схлипую і хитаю головою, відступаючи ще крок назад.

— Ти найкраще знаєш, як це просто використовувати, — кажу я, і мій голос зривається. — Ти відмовився від дитини, а потім просто пішов до Крістен. І тепер ти смієш звинувачувати у чомусь Марка? Він прийняв мене такою, якою я є, і жодного разу не дорікнув ні моїм минулим, ні дитиною, на відміну від тебе.

Я завмираю, усвідомлюючи, що сльози вже течуть по щоках, і квапливо витираю їх тильною стороною долоні. Поруч з'являється Марк, його рука лягає на моє плече, і він м'яко притискає мене до себе. 

Але чому, незважаючи на це, всередині лише порожнеча? Чому я не відчуваю полегшення від того, що поряд зі мною є підтримка?

— Я не віддам тобі дитину, — говорю я, вдивляючись в обличчя Блейка.  — Припини ходити за мною. Будь ласка, просто дай мені спокій, - з безсиллям видихаю я.

Він завмирає, його очі розширюються, і в них миготить щось, наче усвідомлення того, що він справді завдав мені болю. Але я вже розвертаюсь і йду до під'їзду, відчуваючи, як Марк затримується, але потім теж прямує за мною. 

І тут я чую, як Блейк безпорадно кричить навздогін:

- Ти ж зовсім не знаєш його, Елайно!  Не вір йому, він використовує тебе! Я...