Читати книгу - "До зустрічі на Гаваях , Ada Pa"

 Сонце освітлювало кімнату, проходячи крізь мої повіки, та пробуджуючи мене від сну. Я злегка потягнулась, відчуваючи приємне ниття в м’язах. Я злегка відкрила очі, шукаючи поглядом Стіва, що мило спав біля мене підклавши свою руку мені під голову. Схопившись за кінчик простирадла, що накривало нас, я повернулась на бік, підтягуючи тканину під себе. В такому положені я ідеально змогла розгледіти довгі повіки Стіва, його прямий ніс та гостре підборіддя. Механічно я підняла долоню в бажанні провести по ньому. Його шкіра була м’якою та легко прогиналась під пальцями.

— Подобається? — Почула його голос, та за секунду він вже відкрив очі спрямовуючи погляд на мене. Я спробувала прибрати руку, але він схопив її, підносячи до своїх губ та залишаючи легкий поцілунок.

— Знаєш я навіть не могла уявити, що буду ось так лежати з тобою у ліжку, —  сказала я згадуючи наш минулий досвід.

— Нажаль не можу сказати те саме про тебе, — я злегка вдарила його по грудях, на що він лиш розсміявся.

— Збоченець, тобто ти хочеш сказати що уявляв мене в одному ліжку з собою?

— Ну знаєш це було складно не робити після того як ти з’явилась переді мною з самого ранку, в біса сексуальній червоній білизні.

— Я вже пояснювала, що це було випадково, — ображено сказала я.

— Без різниці як це трапилось, але мій... — Я швидко закрила його рот долонею, намагаючись зупинити наступний потік слів. Його сміх почав лоскотати мою долоню, тож її всетаки довелось прибрати, — Не говори при мені таких речей.

— Значить говорити не можна, але дивитись ще й як? — Сказав він натякаючи на минулу ніч та водячи мене у фарбу.

— Все час закінчувати з цими розмовами. Нам варто поспішити, якщо не бажаємо пропустити сніданок, — сказала я поглянувши на годину.

— Знаєш а я б не відмовився відразу від десерту.

— Багато солодкого не корисно, — відповіла я, тягнучи простирадло на себе та обмотуючись в нього попрямувала в ванну, перед тим як зникнути показала йому краєчок язика.

 Вже зачинивши двері ванної кімнати я змогла щасливо посміхнутись. Поглянувши в дзеркало я побачила легку втому на обличчі, але нічого, чого б не можна було виправити холодною водою. Вмившись та одягнувшись в вчорашню сукню, так як нічого іншого при собі я нажаль не мала, я вийшла з кімнати. В ніс відразу вдарив запах свіжо звареної кави. Саме те що потрібно моєму організму. Але дійшовши кухні я миттєво розвернулась.

— О Боже! Вдягни щось, — сказала я Стіву, стоячи спиною до нього, та ще досі прикриваючи очі. Він стояв на кухні абсолютно голий, заварюючи каву.

— Я подумав, більше немає сенсу в цих формальностях. Всетаки ти все вже й так бачила, — відповів він.

— То був інший час і інша ситуація, — огризнулась я. Але вже в наступну секунду змінила тон голосу на благальний. — Ну будь ласка одягнись. Одягни хоча б боксери.

— Гаразд, але знай це лиш заради тебе, — відповів він проходячи повз мене, та цілуючи мене в щоку. Я швидко повернулась в бік кухні, та зайняла один зі стільців, надпиваючи каву. Про що відразу пожалкувала, кип’яток миттєво обпік мені язик, залишаючи неприємне відчуття в роті.

— Сподіваюсь ти щаслива, — сказав Стів з’являючись в дверях кухні. Одягнений в шорти на футболку.

— Навіть більше ніж.

— А мені здавалось я тобі подобався без всього цього одягу, — сказав він з натяком, намагаючись піддіти мене.

— За сніданком я надаю перевагу вдягненим людям поруч.

— Гаразд, на майбутнє запам’ятаю твої вподобання, — сказав він дуючи на свою каву після чого роблячи маленький ковток.

 Випивши каву, я пішла перевдягнутись, на щастя не зустрічаючись з Розі. Так як вона ще міцно спала в ліжку. Стів в цей час чекав на мене біля будинку.

— Можемо йти, — сказала я, обережно зачиняючи за собою двері.

— Жодних допитів? — Зацікавлено запитав мене він.

— Жодних допитів, — погодилась я, — Даремно хвилювалась, вона ще спить, тож можливо вдасться сказати що я просто повернулась пізніше за неї і вийшла раніше.

 Решту шляху ми подолали в комфортній тиші тримаючись за руки. Зал як завжди був наповнений, навіть наший столик був вже кимось зайнятий, тож довелось чекати допоки нам знайдуть інший вільний. Нажаль ним виявися столик абсолютно з протилежного боку, без жодного виду на воду. Але якщо це на один день з цим можна було змиритися. Коли нам подали страви, я нарешті згадала про свої речі.

— Мій телефон.

— Що? — Запитально звернувся до мене Стів.

— Мій телефон залишився в сумочці. А номера Стіва я не знаю. І як тепер забрати мої речі? Можливо вони навіть не в нього, — сказала опускаючи голову на руки, відчуваючи себе в безвихідній ситуації.

— Не хвилюйся ми щось придумаємо, — відчула я його теплу долоню на своїй.

— Боюсь в цьому випадку нам допоможе лиш щасливий випадок, —  безнадійно відповіла я.

— Гаразд, ти закінчила? — Запитав він мене. Моя тарілка ще була наполовину повною, але апетит миттєво зник. Там був не тільки мій телефон а й кредитка, якщо я не знайду свої речі, боюсь не матиму навіть коштів покинути острів, не то що провести тут ще деякий час.