Читати книгу - "Картковий будинок"

— Якщо вам досі цікаво, чому б вам не зайти на Сміт-сквер сьогодні? — запропонував О’Ніл.

Це змусило Меті замислитися, на якому ж цирковому колі хаосу перебуває О’Ніл. Та все-таки її реакцію не можна було порівняти з Уркгартовою трохи раніше. Він зателефонував проінструктувати О’Ніла зробити відповідні розпорядження для Саймона, аби той відвідав зібрання Ерла на вихідних і переконався, що «Мірор» анонімно проінформують про зв’язок між двома чоловіками. У відповідь, подібно до Меті й Пенні, він почув, як О’Ніл упевнено скочується у своє кокаїнове забуття і втрачає зв’язок з подіями поза межами свого дедалі вужчого калейдоскопічного світу. Відбулася конфронтація. Уркгарту не можна було втрачати послуг О’Ніла, але також він не міг дозволити покинути все на півдорозі.

— Один тиждень, Роджере, ще один тиждень, і ви зможете взяти паузу, на деякий час забути про все це. Повернутися до того лицарства, якого ви завжди хотіли. Це все для вас змінить. З «К»[49] перед вами більше ніколи не дертимуть кирпу. Вам нема чого боятися. Просто протримайтеся ще кілька днів!

О’Ніл не був достоту певен, до чого вів Уркгарт. Триматися? Атож, він може триматися. Звісно, з ним не все гаразд, та його скаламучений мозок відмовлявся визнати і прийняти, що з його поведінкою була велика проблема. Він здатен з цим упоратися. З усім. У його житті не було місця сумнівам, особливо в собі. Він може з усім цим впоратись, особливо якщо йому трошки допоможуть, зовсім трошки... Ще лише кілька днів, смикнути за кілька ниток, ще кілька кроків, стерти поблажливі усмішки з їхніх облич. Підведіться, сер Роджер! Це вартує трохи додаткових зусиль.

— Звісно, Френсисе. Не проблема. Обіцяю.

— Не зрозумійте мене неправильно, Роджере. Навіть не думайте.

І О’Ніл засміявся, хай з його очей і лилося, а з носа крапало, ніби у стариганя у вітряний день.

Коли він востаннє пришпорив себе, щоб повернутися до офісу, Пенні розповіла йому про візит Меті — що та питала про абонентську скриньку в Педингтоні.

— Не переймайся, Пен. Я розберуся,— вигукнув він, ховаючи миттєвий проблиск тривоги, повертаючись до розв’язної впевненості років у продажу.

А що, хіба не казали, що він здатен продати сніг Сибіру, що бабусі перебігатимуть вулицю, аби лише отримати його поцілунок? Все, що для цього потрібно,— це терпіння і трохи віри в себе. Меті ж усього-на-всього безмозка жінка, як два пальці обісцяти.

Тож коли вона прийшла до його офісу по обіді, він був жвавий, збуджений, його чудернацькі очі досі навдивовижу живі, та, на перший погляд, готові допомогти.

— Просто розлад шлунку,— пояснив він.— Вибачте, що підвів вас, та хай що там лікар дав мені, воно справді подіяло, добряче дало під зад.

Він посміхнувся: стільки ірландського шарму!

— Уже краще. Тож Пен сказала мені, ви питали про абонентську скриньку містера Колінґриджа.

— Саме так. Це адреса Чарльза Колінґриджа?

— Атож.

— Але ж він не відкривав її.

О’Нілові очі знову збожеволіли: крутилися, як об’єкти, що намагаються подолати гравітацію, та впевнена посмішка лишилася незмінною. Та й Меті щосили намагалася не розкрити своє джерело — Пенні, тож вона вигадала відмовку.

— Власник ніколи не бачив Колінґриджа, не впізнає його фотографій, клянеться, що той ніколи не був у крамниці,— провадила вона.

— Тоді якийсь друг,— сказав О’Ніл, висмикуючи сигарету.

— Хто?

— Ну, це, бляха, точно не я! — пирхнув О’Ніл, виринаючи з-за серпанку тютюнового диму.— Послухайте, Меті, якщо ви хочете чогось для друку, то вам відомо, що я скажу: особисті справи містера Колінґриджа — це його справи, і вам немає ніякого сенсу лишатися тут, навіть щоб допити чай.

Він через стіл нахилився ближче до неї.

— Але якщо хочете поговорити, в неофіційному порядку, не для друку...

— Мені до вподоби чай,— відказала вона.

Він запалив сигарету, глибоко затягнувся, наповнюючи легені, роздуваючи свою впевненість.

— Окей. Навіть не для друку, розумієте, є межа, до якої я можу говорити, але ж вам відомо, наскільки недобре почувається Чарлі останнім часом. Він не був — як би це так сказати — «повністю відповідальним»,— він пальцями домалював лапки,— за свої вчинки. Було б надзвичайно шкода, якби ви кинулися розгрібати все це, щоб покарати його ще більше. Його життя в руїнах. Хай що він зробив не так, хіба він недостатньо настраждався? Змилуйтеся, Меті, дайте людині шанс відновити життя.

У Меті почав псуватися настрій, поки вона дивилася, як провина перекладається на невинні плечі під виглядом доброчинного милосердя, та разом з тим вона підбадьорливо усміхнулася.

— Доволі справедливо, Роджере. Переслідуючи його й далі, вже нічого не доможешся. Тож дозвольте перейти до іншого моменту.

І вона побачила, як його очі на секунду заспокоїлися, посмішка розслабилася. Він гадав, що переміг. Розбив це просте дівчисько на її ж полі. Ще один крок, ще один викрутас — і він вільний. Боже, Роджере, та ти молодець!

— Поговорімо про витоки,— провадила вона.— Їх було так багато в останні місяці! Мабуть, прем’єр-міністр винуватить Сміт-сквер у більшості своїх проблем.

— Сумніваюся, що це так, але те, що стосунки між ним і головою партії були дуже напружені, не є державною таємницею.

— Достатньо напружені, щоб навмисне злити зі штабу партії опитування громадськості, яке ми опублікували під час партійної конференції?

Очі знову забігали.

— Людям завше треба когось винуватити. Когось іншого. Гадаю, це частково те, заради чого ви тут,— він самоіронічно засміявся.— Так легко вказати пальцем, та я думаю, що ці припущення дуже важко довести. Окрім голови партії, є ще тільки... скільки там... п’ять людей у цій будівлі, які отримують повні результати опитування громадськості. Я — один з цих п’ятьох, і можу сказати, що ми сприймаємо їхню конфіденційність до дідька серйозно,— він запалив ще одну сигарету. Час подумати.— Але ж їх також надсилають до кожного міністра Кабінету, до всіх двадцяти чотирьох з них, або ж до палати громад, де вони спершу можуть пройти через руки секретарки-пліткарки, чи до департаментів, а це почасти гадюче кубло — державні службовці, які не мають любові до уряду. Якщо шукаєте витоків, вочевидь, варто починати з них.

— Окей, але ж папери злили у готелі штабу в Борнмуті. Секретарки чи недружні державні службовці не їздять на партійну конференцію