Читати книгу - "Чарівне горнятко"

Почорніло в очах дівочих, застогнала:

— Прощай!

Та коли він відійшов кілька кроків і сховався за високим дубом, дівчина зойкнула:

— Почекай!

— Тоді йди, я почекаю тут, — сказав хлопець.

Прийшла дівчина додому, взяла сокиру — наче трісок наколоти — та не встиг батько слова промовити, як замахнулася вона, і покотилася стареча голова на стіл. Вхопила вона її за довге волосся і побігла у ліс.

Гули вітри над нею, кричали сови, стогнали дерева, а вона, спотикаючись, спішила туди, де чекав парубок.

Прибігла і простягнула батькову голову:

— Бери!

Та він не взяв.

— Потанцюй із нею, — наказав.

Дівчина крутнулася раз, удруге, парубок засвистів і вона почала під цей свист танцювати швидше і швидше. А за якийсь час її вже не було, на цьому місці крутився вітер, забираючи за собою сухе листя, хворост, ламаючи кущі.

Танцюючий вітер пішов слідом за парубком. Хтось бачив це, і казали, що йшов чорт, а за ним тяглася Сікловиця.

З того часу народ каже, що не вихор танцює, а Сікловиця, яка за намовою чорта відсікла голову рідному батькові.

ПРОЙДИСВІТ[90]

Там, де я ще не бував, ґазда собі жив-проживав. Жона йому померла, і залишився він з трьома синами. Два були мудрі, а третього придуркуватим вважали.

Через рік занедужав батько, скликав синів і говорить:

— Підійдіть ближче до мене, сини. Я іду в могилу на спочинок, а ви залишаєтесь на господарстві. Заповіту вам не залишаю, а першої ночі, як мене поховають, будеш ти, найстарший сину, з вечора до ранку на могилі вартувати, другої — середущий, а третьої — придуркуватий Іван.

Похоронили батька, надходить вечір, а старший брат не хоче йти вартувати. Дає Івану поїсти і просить.

— Знаєш що, брате Іване, — каже він, — я втомився і мушу ще до сусідів столи та крісла повідносити. Піди по вартуй.

Пішов придуркуватий Іван на цвинтар, сів і сидить. Рівно опівночі відкрилася могила, відчинилося віко домовини, встав батько і питає:

— Ти тут, найстарший сину?

— Тут, татусю.

— Добре, що прийшов. Я не мав часу поділити вас майном. Візьми цей капелюх. Як одягнеш його на голову, то станеш невидимкою. Мені в сирій землі нічого не треба.

Віко закрилося, могила засунулася, і стало все, як було.

Придуркуватий Іван добув до дня, капелюха заховав у вербове дупло, а сам пішов до хати, виліз на піч і заснув.

Проспав весь день, а перед вечором середущий брат нарихтував їжі і будить його.

— Досить спати; Вставай їсти!

Встав, наївся, а тоді середущий брат каже:

— Знаєш, моя черга сьогодні вартувати, але ми ще з братом мусимо миски та ложки повідносити до сусідів, а тому повартуй сьогодні за мене.

Не відмовив і цьому братові Іван, пішов. Рівно опівночі розкрилася могила, відчинилася домовина, сів батько і говорить:

— Середущий сину, ти тут?

— Тут.

— Добре, що прийшов. Даю тобі подарунок. Він мені тут непотрібний. Візьми цей чобіт. Як взуєш його, ступиш крок, то милю пройдеш, ступиш два — дві, а стрибнеш — десять миль. Здоровий носи.

— Дякую.

І закрилася могила.

Добув Іван до дня, а як ішов додому, чобіт у дупло, де й капелюх заховав.

Вдома виліз на піч і заснув.

Увечері вже брати не будять його їсти, а найстарший брат кулак під бік:

— Ану, лежебоко, вставай! Ти й не думаєш іти варту вати?

Так і пішов Іван голодний.

Рівно опівночі відкрилася могила, встав батько з домовини і питає:

— Наймолодший сину Іване, ти тут?

— Я.

— Добре, що виконав мою волю. Дарую тобі чарівну паличку. Вона мені непотрібна, а ти нею стукнеш тричі об землю, і вона людським голосом запитає, що тобі треба, й допоможе.

Закрилася могила, Іван пробув до днини, а як благословлялося на день, стукнув тричі об землю палицею. Палиця й питає:

— Чого ти хочеш, чоловіче добрий?

— Слухай, палице, я одержав тебе в подарунок. Мене всі називають придуркуватим. Я би хотів стати мудрим і вченим, аби мав якусь користь з батькових подарунків.

Відповідає палиця:

— Від сьогодні ти станеш мудрим, а щоб стати вченим треба йти у світ.

І в цю мить він зрозумів, що брати годували його лише через те, що боялися йти на цвинтар. Вирішив помститися їм і використав для цього всі батькові дарунки.

Взув чобіт, одів капелюха і взяв палицю в руку. Лише крок ступив — і став біля порога. Відчинив двері, а брати його не бачать.

Старший брат каже середущому:

— Вітер двері відкрив, закрий!

Середущий пішов двері закривати, а наймолодший Іван підійшов до найстаршого і вдарив його по щоці.

— Бачиш, який ти безсовісний! Я попросив двері закрити, а ти мене б'єш, — визвірився брат.

— Та ні. Я до тебе не підходив. Я не винен.

— Як не винен, коли вдарив мене?

Почали вони сваритися, а Іван не витерпів і каже:

— Бачите, це я вас посварив за те, що ви мене придуркуватим зробили. Як признаєте мене рівним із вами братом, то прощу, а ні — битиму.

— Прости, брате, — почали проситися брати, коли почули його голос, — то через звичку, що старший повинен бути вищим над молодшим, ми з тобою так чинили.

— Добре, прощу вам, але братом вашим не буду. Піду в світ широкий шукати справедливості та щастя.

Ходив він, ходив і повертається до рідної домівки. Приходить до свого подвір'я, а тут найстарший брат пліт городить.

— Здоров, брате, — привітався з ним.

— Який я тобі брат, — відповідає,— коли ти обірваний і полатаний, як жебрак. Мій брат пішов у світ і багачем повернеться.

Іван каже:

— Я тепер такий багатий, що можу сватати навіть царівну.

— Ой, ти дурним був і дурним залишився, — каже брат.

— Побачиш.

Пішов у поле, стукнув тричі палицею об землю, а вона питає:

— Що бажаєш?

— Хочу показати перед світом і братами, що можу оженитися на царівні. Як це зробити?

— Маєш капелюх. Приложи мене до нього і оберни навколо голови. Тоді почнуть стріляти сімсот гармат. Обернеш двічі — буде ще більше. Коли знімеш капелюха, буде багато кавалерії, а як удариш палицею об полу, то буде пішого війська — як трави та листу. Будь-якого ворога годі побореш.

Зробив, як порадила палиця, і стала армія біля нього.

Підійшов він з військом під царське місто і говорить слугам:

— Повідомте царя, що воєвода Пройдисвіт хоче одружитися з його дочкою. Якщо не захоче