Читати книгу - "Фатальне благословення, Луїза Пенні"

— Ви гадаєте, Ел була з Трьох Сосен?　

— Так, і завтра ми повинні зосередитися на пошуку людей, які знали її. У мене до тебе інше запитання. — їхні тарілки майже спорожніли, і Бовуар вимочував булочкою соус, що залишився від стейка. — Навіщо викидати відеокасету? З нею все було гаразд, ми бачили.　

Офіціантка забрала їхні тарілки й принесла сирну тарілку.　

— Це все з монастиря в Сен-Бенуа-дю-Лак, — похвалився Олів’є, розмахуючи над тарілкою ножем для　сиру. — їхнє покликання — виготовлення сиру та григоріанські співи. Всі їхні сири називаються на честь святих. Ось цей — Сен-Андре, а цей — Сен-Альбре.　

— А цей? — Бовуар указав на великий трикутник на дерев’яному тарелі.　

— Це, напевне, буде Сен-Рокфор, — сказав Олів’є, — а це — Сен-Чеддер. Чорт забирай! Ще одна хороша теорія зруйнована. — Він відрізав від кожного по кілька скибочок і залишив кошик із багетом і крекерами.　

— Я розумію, що він відчуває. — Ґамаш усміхнувся, намазуючи м’який вершковий Сен-Андре на тонкий крекер.　

Запанувала мовчанка, й Ґамаш звернувся до свого молодого помічника навпроти:　

— Що тебе турбує?　

Бовуар зазирнув у келих і вихилив останнє вино, якраз коли їм принесли капучино.　

— Чому ви наказали Ніколь залишитися?　

— Ти засмутився, що я скасував твій наказ?　

— Ні, — заперечив Бовуар, хоча знав, що почасти так воно й було. — Я не люблю, коли моїм наказам суперечать, особливо перед командою.　

— Ти маєш рацію, Жане Ґі. Зазвичай я так не роблю.　

Бовуар знав, що це правда. За всі роки, що вони працювали разом, це траплялося лише кілька разів, і то лише в найскрутніших ситуаціях.　

Чи була ця ситуація саме такою скрутною? Обличчя старшого інспектора, який сидів зараз перед ним, раптом здалося Бовуару втомленим. Він уже дорікав собі, що не помітив цього раніше.　

— Ви не довіряєте їй, чи не так? Ви не довіряєте Ніколь.　

— А ти?　

Бовуар на мить замислився, а потім кивнув головою.　

— Вона справила на мене враження. Ви знаете, я не маю особливої симпатії до цієї жінки. В останній справі то була суцільна катастрофа, але цього разу? Схоже, вона змінилася. А ви так не вважаєте?　

Ґамаш злегка махнув рукою, ніби відкидаючи припущення Жана Ґі. Для нього воно було не надто переконливим.　

— Чому? — Бовуар подався вперед. — Розкажіть мені.　

Але Ґамаш мовчав. З досвіду Бовуара, таку мовчанку в його боса могла викликати лише одна причина.　

— Господи! Це ж не пов’язано зі справою Арно? Скажіть, що ні! — Бовуар відчував, як у ньому піднімається хвиля гніву і його починає нудити. Він відчував таке щоразу, коли думав про П’єра Арно і про те, що той зробив. З іншими, з поліцією Квебеку. З Ґамашем. Хоча, звісно, усе то було в минулому. І не могло мати нічого спільного з Ніколь. Чи могло?　

— Розкажіть мені, — вимагав Бовуар. — Досить мовчати! — Молодик ледь не закричав. Опанувавши себе, він озирнувся, чи не почув його хтось іще, і знизив голос. — Не приховуйте від мене! Не можна звалювати все на себе! Ви зробили так першого разу, і Арно трохи не вбив вас. Що пов’язує Ніколь і справу Арно? — настійливо прогарчав він.　

— Облиш, Жане Гі, — Ґамаш простягнув руку через стіл і ніжно доторкнувся до руки Бовуара. — Між ними немає ніякого зв’язку. Я просто насторожено ставлюся до неї, ось і все. Ніколь, безумовно, видається доладнішою, ніж вона була минулого разу. Мабуть, я засуворий до неї.　

Бовуар із хвилину пильно дивився на свого шефа.　

— Дурня! Ви знову панькаєтеся зі мною. Скажіть правду.　

— Це просто відчуття. — Ґамаш криво всміхнувся, чекаючи, що Бовуар закотить очі.　

— Ваші відчуття не завжди оманливі.　

— А лише іноді? Це не має значення, Жане Гі.　

Ґамаш надпив капучино і замислився. А чи не стає він нарешті циніком, думаючи, що люди не можуть і не хочуть змінюватися? Усе свідчило про те, що агентка Іветт Ніколь позбулася своєї зарозумілості й постійної ворожості. Відколи вона приєдналася до них цього разу, вона довела, що здатна виконувати накази, сприймати вказівки і критику. Вона доклала зусиль і довела, що може бути самодостатньою, ще й добре впоралась із завданням, зібравши інформацію про Крі. Вона навіть забронювала собі номер у готелі, і сама за нього заплатила.　

Це справді була нова Ніколь.　

То чому я їй не довіряю?　

Ґамаш відкинувся на спинку стільця й подав знак Олів’є, потім повернувся до Бовуара.　

— Я хочу вибачитися перед тобою. Я не повинен був скасовувати твій наказ, та ще й перед усією командою. Дозволь пригостити тебе коньяком.　

Це був явний підкуп, але Бовуар охоче прийняв його. Олів’є приніс пузаті келихи з бурштиновим напоєм. Двоє чоловіків смакували коньяк і обговорювали справу, говорили про все, та на думці в них була лише агентка Іветт Ніколь.　

Розділ тридцять перший

Сигнал тривоги пролунав о другій двадцять ночі. Сирена прорізала морозне повітря і проникла в кожен будинок у селі, пройшовши крізь товсті кам’яні стіни, товстий шар рожевого утеплювача та обшивки, крізь солодкі й неспокійні сновидіння, і сповістила про нічний кошмар.　

Пожежа.　

Ґамаш схопився з ліжка. Крізь виття сирени донеслися крики, тупіт і телефонний дзвінок. Схопивши халат, він визирнув у коридор і побачив у темряві чиїсь нечіткі обриси.　

Бовуар.　

Знизу пролунав жіночий голос, різкий і надривний.　

— Що таке, що відбувається?　

Ґамаш швидко попрямував до сходів. Бовуар мовчки поспішив за ним.　

— Я не відчуваю запаху диму, — зауважив старший інспектор, підходячи до Ніколь, яка стояла у дверях своєї кімнати, одягнута в рожеву фланелеву піжаму. Вона була збуджена й перелякана. — Ходімо зі мною.　

Голос Ґамаша лунав рівно і спокійно. Іветт Ніколь відчула, що знову може дихати.　

Спускаючись сходами, вони почули, як перегукуються Ґабрі та Олів’є.　

— Це на Оулд Стейдж Роуд. Рут знає адресу, — крикнув Олів’є. — Я їду туди.

— Зачекайте, — попросив Ґамаш. — Що відбувається? Олів’є зупинився на півдорозі, наче побачив привида. — Bon Dieu[133]. Я вже й забув, що ви тут. Там пожежа. Сирена лунає із залізничної станції, усі пожежники-добровольці повинні зібратися там. Рут щойно подзвонила й повідомила адресу. Я водій пожежної машини. А вона поїде з Ґабрі одразу на місце події.　

Коридором від дверей їхнього з Олів’є помешкання підтюпцем біг Габрі. На ньому був жовтий костюм пожежника з теплоізоляційною підкладкою та світловідбивними смугами на