Читати книгу - ""Невільниця серця", Верона Дарк"

Алія тікала, з останніх сил, кожен крок — мов крізь біль. Її ноги підкошувалися, горло пекло від холодного повітря, а очі були затуманені від сліз і страху.

Вона вибігла на дорогу.

І завмерла.

З одного боку — кортеж чорних машин. Озброєні чоловіки. Серед них — Карім. Його постать була мов світло серед пітьми. Він глянув на неї, широко розплющеними очима.

— Аліє! До мене! — голос Каріма пробив нічну тишу, мов грім.

З іншого боку — ревіння двигуна, і… Амір. Він вийшов з позашляховика, тримаючи в руках автомат. Його погляд палав люттю і одержимістю.

— Іди до мене, або я їх усіх покладу!

Алія скам’яніла. Сльози текли по щоках. Вона здригалася, серце билося так, ніби ось-ось вирветься з грудей.

— Не слухай його, йди до мене! — Карім зробив крок уперед, стискаючи пістолет.

— Вона МОЯ! Я знайшов її першим! Вона зі мною буде! — заволав Амір, його палець майже торкався спускового гачка.

І в наступну мить усе вибухнуло.

Перший постріл. Потім другий. Потім злива куль.

Повітря розірвався від криків, вибухів, свисту куль. Люди падали на землю — одні з автоматами, інші з криками болю. Машини горіли, над лісом здіймався дим.

Алія впала на асфальт, затуливши голову руками. Вона кричала, не чуючи себе — благала Бога, щоб це припинилося. Сльози заливали обличчя.

— Господи… прошу…

Усе тіло тремтіло. І тут — сильні руки грубо схопили її.

— Йдемо! — охоронець Аміра тягнув її в бік позашляховика.

Вона кричала, виривалася.

— Залиш її! — почувся голос Мехмета. Він кинувся до них, почалася боротьба. Кулаки, удари, постріли. Охоронець Аміра влучив Мехмету в плече — той похитнувся, але не зупинився.

І тоді — Карім. Він вихопив Алію з чужих рук, обійняв її міцно і крикнув:

— Біжимо!

Він тягнув її за собою в темряву лісу. Позаду — охоронці Каріма прикривали відхід. Вони відстрілювались, ціною власного життя. Їх було багато, але з кожним пострілом — усе менше.

Амір, шалений, побіг слідом. Він кричав, стріляв у небо, наздоганяв.

— АЛІЄ!

Та Карім не відпускав. Він притискав її до себе, мов найдорожчий скарб, мов життя. Вони бігли лісом, за спинами — крики, вибухи, кров.