Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » На краю Ойкумени 📚 - Українською

Читати книгу - "На краю Ойкумени"

222
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На краю Ойкумени" автора Іван Антонович Єфремов. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 77
Перейти на сторінку:
очима, зовсім як ті туманні зірки над морем, де північний Ківш пірнув краєм за горизонт.

І в нього виникло рішення: він створить на камені — твердому символі моря — Тессу, яка стоїть на березі.

Пандіон шалено стиснув сильними пальцями різець, і міцна паличка зламалась. Уже кілька днів він з хвилюванням у серці, насилу стримуючи творче нетерпіння, схилявся над каменем Яхмоса, то впевнено прокреслюючи довгі лінії, то з безмірною обережністю зрізуючи найдрібніші крупинки. Зображення ставало все чіткішим. Голова Тесси удалась йому, — він бачив дівчину в ЇЇ гордому повороті і тепер так само виразно, як у час прощання на березі Ахелойового мису. Він урізував її в прозору глибінь каменя, і тепер вона опукло виступала матовою блакиттю на дзеркально-гладенькій поверхні. Кучері легкими, вільними штрихами лягали на округлість плеча, намічену чіткою дугою, але далі — далі Пандіон несподівано втратив усю силу свого натхнення. Молодий художник, як ніколи впевнений у собі, зразу окреслив глибокою канавкою тонкий контур тіла дівчини, і точна добірність ліній підтвердила успіх його роботи. Пандіон сточив зовнішню поверху ню, щоб виділити фігуру. Тут він раптом зрозумів, що зобразив зовсім не Тессу. В лініях стегон, колін і грудей виступило і ожило тіло Іруми, а окремі штрихи, безперечно, були наслідком останнього враження від краси Ньори. Постать Тесси не була тілом еллінської дівчини — у Пандіона вийшов якийсь далекий від дійсності образ. Але Пандіон хотів добитися іншого — зобразити живу і кохану Тессу. Напружуючи пам'ять, він намагався позбутись вражень останніх років, поки не переконався, що нові враження яскравіші.

Стало ще гірше, коли Пандіон зрозумів, що відтворити живе йому знову не вдається. Поки фігурка була тільки намічена, легенькі лінії жили. Але як тільки художник пробував зробити з плоского зображення опукле, живе тіло кам'яніло і завмирало, ставало холодним. Так, він не збагнув таємниці мистецтва. І цей його витвір не буде живим! Йому не вдасться здійснити задумане!

Зламавши від хвилювання різець, Пандіон узяв камінь і став розглядати його на віддалі витягненої руки. Так, він не може створити образ Тесси, і чудова гема не буде закінчена.

Крізь прозорий камінь проходило сонячне проміння, наповнюючи його золотавим відтінком рідного моря. Пандіон не торкнувся гладенької великої грані кристала і вирізав фігуру дівчини праворуч, біля самого краю. В камені, як на березі моря, стояла дівчина з обличчям Тесси, але Тессою вона не була. Натхнення, з яким Пандіон працював над каменем від світанку до присмерку, з нетерпінням чекаючи кожного наступного дня, покинуло його. Пандіон сховав камінь, зібрав різці і розігнув наболілу спину. Горе поразки зменшувалось від усвідомлення того, що він все-таки може створити щось прекрасне… але воно було убогим у порівнянні з живим! Захопившись роботою, Пандіон перестав чекати повернення товаришів. Підбіг хлопчик і відвернув юнака від важких думок.

— Бородатий приїхав, він кличе тебе до річки, — повідомив посланець Каві, гордий, що йому доручили це зробити.

Те, що етруск залишився на річці і кликав його туди, стурбувало Пандіона. Він поспішив до берега стежкою, яка звивалася поміж колючими кущами. Здалеку він помітив на піщаному схилі групу товаришів, які стояли колом навкруг в'язки стебел очерету. На очереті простяглася якась людина. Пандіон незграбно побіг, стараючись не дуже налягати на ще слабу ногу, і ввійшов у мовчазне коло товаришів по походу. Він упізнав молодого лівійця Такела, учасника втечі через пустиню. Молодий еллін став навколішки над тілом товариша. Перед очима Пандіона постала задушна ущелина між схилами піщаних гір, де він чвалав, ледве живий від спраги. Такел був серед тих, хто разом з померлим Ахмі приніс йому назустріч води від джерела. Тільки перед трупом Такела Пандіону стало зрозуміло, яким дорогим і близьким був кожен з товаришів по заколоту і походу. Вони стали йому рідними, і юнак не мислив, як можна існувати окремо від них. Пандіон міг тижнями не бачитися з товаришами, коли знав, що вони поблизу і їм ніщо не загрожує, що вони спокійні і зайняті своїми справами. А зараз смерть одного з них приголомшила його. Не встаючи з колін, він запитально глянув на етруска.

— Такела вкусила змія в зарослях, де ми шукали чорне дерево, — сумно промовив Каві. — Ми не знали ліків, — етруск важко зітхнув, — ми кинули все і припливли сюди. Коли ми винесли його на берег, Такел уже помирав. Я покликав тебе проститися з ним… та пізно… — Каві не договорив, стискаючи руки; він схилив голову.

Пандіон підвівся. Смерть Такела здавалася йому такою несправедливою і безглуздою: загинув не в славній і битві, не в бою із звіром, а тут, у мирному селищі, біля моря, яке обіцяло йому, що він повернеться додому після всіх його доблесних подвигів, стійкої мужності у довгій дорозі. Це було особливо боляче молодому елліну. Сльози набігли на очі, і він, щоб стримати хвилювання, звернув погляд на річку. Обабіч піщаної обмілини підносилися густі зарості, які заступили зеленою стіною простір ріки. Світлий піщаний бугор був наче в широких воротах. На узліссі росли білі дерева, корячкуваті і в суччях, з дрібним листям. Усі гілки цих дерев були уквітчані пушистими стрічками ясночервоних квітів,[131] їх плоскі перисті скупчення здавалися смугами із поперечних коротких рисочок, нанизаних на тонкі стебла, які то згиналися вниз, то стриміли прямо вгору до неба. Квіти вилискували багрянцем, а білі дерева горіли в зелених воротах, як похоронні смолоскипи біля воріт Аїду,[132] куди вже прямувала душа небіжчика Такела. Поволі котилася мутна олов'яна вода ріки, змережана обмілинами жовтих пісків. Сотні крокодилів лежали на піску. На найближчій від! Пандіона косі кілька величезних ящірів уві сні порозкривали Широкі пащі, які на сонці здавалися чорними плямами, облямованими білим клинням страшних зубів. Тіла крокодилів широко розпливались на піску, мовби розплюснуті власною вагою. Поздовжні складки лускатої шкіри черева облягали плоскі спини, утикані рядами шипів, світліших, ніж чорнуватозелені проміжки між ними. Лапи з недоладно вивернутими назовні суглобами потворно розкидались у сторони. Іноді якийсь ящір ворушив довгим гребенястим хвостом, штовхаючи іншого, і той, потривожений, уві сні, закривав свою пащу з гучним стуком, що аж лунав по річці.

Товариші підняли померлого і мовчки понесли до селища під тривожними поглядами жителів, які збіглися сюди. Пандіон ішов позаду, нарізно від Каві. Етруск вважав себе винним у загибелі лівійця, бо справу з розшуками чорного дерева затіяв він. Каві простував збоку сумної процесії, покусував губи і куйовдив бороду.

Пандіона також мучила совість. Він теж

1 ... 70 71 72 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На краю Ойкумени», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На краю Ойкумени"