Читати книгу - "Маргаритко, моя квітко"

– А мені здається, – сказав тато. – По понеділках і четвергах у неї вечірні чергування. По вівторках вона має ту дурнувату групу психологічної підтримки, а по середах ходить на якісь ідіотські курси підвищення кваліфікації. А я сиджу вдома сам-один, і мені не залишається нічого іншого, як тільки плювати і лапати.

– Але мамі це все подобається, – сказала Маргарита. – Ти мав би тішитися, що в неї цікаве життя.

~ Але ж ми сім'я! – вигукнув тато. Маргарита кивнула.

– А в сім'ях, – сказала вона, – часом трапляється, що мати працює, а син залишається на другий рік. – Маргарита подумала, що, властиво, їй не випадає вчити тата жити, але все-таки Додала: – Чому би тобі теж не робити щось таке, що ти любиш? Тебе ж ніхто не примушує сидіти тут цілими вечорами і дивитися телевізор!

Маргарита замовкла. Врешті-решт, вона ж не була консультантом служби довіри.

~ Просто я сімейна людина! – Тато зітхнув так глибоко, що аж затряслося його товстезне черево. – І я ж уже в усьому поступився. – 3 жалісною міною він обшукав миску арахісу, яку все ще тримав на колінах. Нелущених горіхів він там не знайшов, і його обличчя стало ще нещаснішим.

– Інші жінки, – сказав він, – інші жінки…

– Що інші жінки? – спитала Маргарита.

– Були би раді, – пробурмотів тато.

Маргарита чекала, щоби довідатися, з приводу чого інші жінки були би раді, але тато не закінчив речення. Тож Маргарита сказала:

– Але мама – не інша жінка. І вона є така, як є. І я рада, що вона така. Клянуся, тату, дивлячись на мам моїх приятельок, мушу сказати, що мені з матір'ю пощастило, чесно!

– Мені потрібне тепло, – поскаржився тато, – і увага, і затишок, і турбота. Іншими словами – любов! Може, мені пошукати її деінде?

– Якщо вдома тобі не вистачає… – Маргарита знизала плечима, ~ то чом би й ні?

Тато здивовано витріщився на Маргариту:

– Ти серйозно? Маргарита кивнула.

– Ти радиш своєму батькові завести коханку? – тато обурено затряс головою.

– Ну, я тобі не порадила безпосередньо, – сказала Маргарита. – Але якщо ти тільки так зможеш задовольнити свої потреби, то, можливо, для тебе це був би вихід.

Маргарита знову позіхнула й підвелася.

– Я мушу йти спати, тату, – сказала вона. – Вже пів на першу, а в мене завтра контрольна з німецької.

– Вибач, що затримав тебе, – тато був просто вбитий горем. Маргарита вийшла з вітальні. Тато залишився сидіти на канапі й безуспішно намагався знайти в мисці бодай один горішок.

Позіхаючи, Маргарита попленталася до лазнички. «І чого він вічно сидить тут, як монумент, і чекає, коли повернеться мама, – подумала вона. – Цим він тільки псує їй все задоволення від приємно проведеного вечора. І вона нервується! А він стає ще нещаснішим!»

Маргарита саме чистила зуби, коли до лазнички причвалав Гансик.

– Ти ще не спиш? – здивувалася Маргарита.

Заснеш тут, коли ви кричите на цілу хату, – промимрив Гансик. Він відчинив дверцята аптечки. – А ще в мене печія! -поскаржився він.

– Це все – наслідок пожирання смальцю, дорогенький братику! – Маргарита виплюнула спінену пасту.

– Мені погано, – простогнав Гансик.

Маргарита вже майже почала йому співчувати, аж тут Гансик, не припиняючи стогнати, додав:

– І температура в мене. Я завтра не піду до школи. Уже без жодного співчуття Маргарита сказала:

– Будь ласка, не відмазуйся печією. З чого в тебе завтра контрольна?

– У мене нема контрольної, – простогнав Гансик і нервово закліпав.

– Певно, що є! – хоча Маргарита і не була детально поінформована про братові шкільні справи, та вона непогано зналася на Гансиковій психології. Упевненість, із якою вона це сказала, подіяла!

– Тільки тест з історії, – зізнався Гансик. – А мама не позаймалася зі мною. А сам я не можу!

Гансик присів на краєчок ванни, і Маргарита стурбовано помітила, як починає відчувати відразу до брата, так ніби вона його аніскілечки не любить.

Теоретично їй хотілося присісти біля хлопця, покласти руку на його грубі плечі, заспокоїти. Але це було абсолютно неможливо. Усе в ній чинило спротив тому, щоби хоч кінчиком пальця торкнутися цієї гори сала, що стогнала, сидячи на ванні. А тут іще ця гора сала взяла і безсоромно пукнула. Ванна спрацювала як резонатор і перетворила звук на громовий гуркіт. Сірководневий сморід поширився по лазничці. Маргариту мало не знудило. Вона поквапилася чимшвидше прополоскати рот. Гансик продовжував пукати.

– Тепер ти бачиш, що в мене справді щось недобре зі шлунком? – із докором запитав він.

Маргарита хотіла втекти з лазнички.

– Залишся! ~ вигукнув Гансик і міцно схопив сестру за РУку.

Маргарита хотіла звільнитись, але занадто рвучко відвела руку назад і нехотячи вдарила нею верхню полицю скляного стелажа, так що та вискочила з гачків.

Маргарита відреагувала блискавично й підхопила поличку на льоту, однак усе, що на ній стояло, опинилося на кахельній підлозі. Баночки, тюбики, навіть пляшечка з одеколоном уціліли. Розбився тільки Мікі Маус, хоч і був із пластмаси. То була електрична зубна щітка. Точніше, Мікі Маус заввишки приблизно сорок сантиметрів слугував підставкою для електричної зубної щітки: в його лапі була спеціальна дірочка для щітки, а коли діти чистили зуби, Мікі Маус схвально кивав головою. Цю кічуху Меді отримала на день народження і любила понад усе.

Тепер кічуха Меді, розбита на чотири великі черепки, лежала на підлозі, біля товстих Гансикових ніг.

– Але це не я! – вигукнув хлопець, запхав вказівний палець правої руки в ліву ніздрю і знову гучно пер дну в.

Маргарита причепила поличку на місце, порозкладала баночки, тюбики й одеколон, позбирала пластикові черепки Мікі Мауса і поклала їх на стелаж.

– Меді тебе вб'є, – сказав Гансик. Це прозвучало зловтішно. Маргарита не відповіла нічого. Вона пішла спати.

Наступного ранку зі солодкого сну Маргариту вирвав шалений крик. У три голоси. Дівчина натягнула ковдру на вуха, та це не допомогло. Тож вона встала з ліжка і, позіхаючи та протираючи очі, виповзла в коридор.

Дикий крик долинав із Гансикової кімнати. Маргарита попленталася туди.

Перед Гансиковим ліжком стояла мама.

– Припиніть! Негайно припиніть! Що це має бути? Ви що, геть подуріли? – кричала вона.

Гансик лежав на ліжку, затуляв руками голову і верещав.

- Це не я! Це Маргарита! Чесно!

На Гансиковому круглому череві сиділа Меді й