Читати книгу - "Затемнення"

— Мені здавалось, що ти сказала відвезти тебе додому!

Я роздратовано зітхнула.

— Я гадала, ти відвезеш мене до Едварда додому! — і я скрипнула зубами від розчарування.

Джейкобове обличчя перекосилося, і я збагнула, що ця фраза завдала йому більше болю, ніж усе, що я казала до того.

— Твій дім тут, Белло, — тихо промовив він.

— Так, але хіба тут мешкають якісь лікарі? — спитала я, знову тримаючись за руку.

— Справді! — він близько хвилини міркував і нарешті сказав: — Я відвезу тебе в лікарню. Або Чарлі відвезе.

— Я не хочу їхати в лікарню. Це обтяжливо і не потрібно.

Він дозволив своєму «реббіту» відпочивати перед будинком, а сам про щось замислився із виразом невпевненості на обличчі.

Крузер Чарлі стояв на під’їзді до будинку.

Я зітхнула.

— Їдь додому, Джейкобе.

Я незграбно вилізла з машини і попрямувала до будинку. Мотор заглух у мене за спиною, і я зовсім не здивувалася, а лише роздратувалася, знову побачивши Джейкоба перед собою.

— Що ти збираєшся робити? — запитав він.

— Я збираюсь покласти на руку лід, потім збираюсь зателефонувати Едварду, щоб він приїхав, забрав мене й відвіз до Карлайла, аби той зміг зробити щось із моєю рукою. Потім, якщо ти досі будеш тут, я збираюсь піти шукати лом.

Він нічого не відповів, лише відчинив вхідні парадні й потримав їх, поки я заходила.

Ми мовчки ступили у вітальню, де на дивані лежав Чарлі.

— Привіт, дітки, — промовив він, сідаючи. — Приємно бачити тебе у нас, Джейку.

— Привіт, Чарлі, — відповів Джейкоб буденно, зупиняючись біля нього. Я попрямувала на кухню.

— Що з нею таке? — поцікавився Чарлі.

— Вона гадає, що зламала руку, — долинула до мене Джейкобова відповідь. Я підійшла до морозильника і дістала ємність з льодом.

— Як це сталося?

Як мій батько, Чарлі мав би занепокоїтися більше, ніж зацікавитися. Джейкоб розсміявся.

— Вона мене вдарила.

Чарлі також посміхнувся, а я на кухні насупилась, ламаючи лід.

Він розсипався по мисці, я взяла пригорщу здоровою рукою, загорнула лід у кухонний рушник і притулила до зламаної руки.

— Чому це вона тебе вдарила?

— Тому що я її поцілував, — не соромлячись промовив Джейкоб.

— Молодець, хлопче, — привітав його Чарлі.

Я зціпила зуби і пішла до телефону, набрала Едварда на мобільний.

— Белло? — він узяв слухавку з першого ж гудка. В його голосі відчувалось полегшення і радість чути мене. На задньому плані я чула, як гуде мотор «вольво». Він уже був у машині. Це добре.

— Ти забула телефон?… Ой, вибач, Джейкоб довіз тебе додому?

— Так, — пробуркотіла я. — Ти можеш приїхати і забрати мене, будь ласка?

— Вже їду, — відповів він одразу ж. — Щось трапилось?

— Я хочу, щоб Карлайл оглянув мою руку, здається, вона зламана.

У вітальні зробилося тихо, а мені стало цікаво, коли Джейкоб усе-таки втече. Я жорстоко всміхнулась: уявляю собі, як йому було незручно.

— Що трапилось? — випитував Едвард, голос його став без-емоційним.

— Я зацідила Джейкобу, — розповіла я.

— Добре, — холодно сказав Едвард. — Однак мені шкода, що ти забила руку.

Я розсміялася — голос його став таким самим задоволеним, як і у Чарлі.

— Краще б я забила його, — зітхнула я розчаровано. — Але я не завдала йому жодної шкоди.

— Я можу це виправити, — запропонував Едвард.

— Я сподівалась, що ти це скажеш.

Виникла невеличка пауза.

— Це на тебе не схоже, — мовив він обережно. — Що він зробив?

— Поцілував мене, — прогарчала я.

У відповідь я почула тільки звук набираючого швидкість мотору.

У вітальні знову заговорив Чарлі:

— Джейку, може, тобі краще піти?

— Якщо ви не заперечуєте, я ще трохи тут побуду.

— Ти — труп, — пробубонів Чарлі.

— Пес досі там? — нарешті знову заговорив Едвард.

— Так.

— Я вже за рогом, — сказав він похмуро і роз’єднався.

Я поклала слухавку, посміхаючись. Вже чувся звук Едвардової машини, що їхала вулицею. Гальма жалібно заскавуліли, коли він різко натиснув на них, щоб зупинитися перед дверима. Я пішла відчиняти.

— Як твоя рука? — спитав Чарлі, коли я проходила повз нього. Було видно, що Чарлі почувається незручно, а поряд із ним на дивані цілком невимушено розвалився Джейкоб.

Я підняла льодовий компрес, щоб показати руку:

— Вона напухає.

— Може, тобі варто вибирати когось твого розміру для бійки, — порадив Чарлі.

— Може, і варто, — погодилась я і попрямувала до дверей, щоб відчинити їх, бо Едвард уже чекав.

— Дай я подивлюся, — прошепотів він.

Він дбайливо оглянув мою руку, так обережно, що це не завдало мені жодного болю. Його пальці були майже такими ж холодними, як лід, і мені було приємно відчувати його дотики на своїй шкірі.

— Здається, ти маєш рацію щодо перелому, — сказав він. — Я тобою пишаюся. Ти, мабуть, вклала чимало сили в той удар.

— Всю, що мала, — зітхнула я. — Але безсумнівно, цього було недостатньо.

Він м’яко поцілував мою руку.

— Я про це подбаю, — пообіцяв він і покликав: — Джейкобе, — голос його усе ще був тихим і незворушним.

— Спокійно, спокійно, — застеріг Чарлі.

Я почула, як Чарлі важко підводиться з дивана. Джейкоб першим зайшов у передпокій, значно спокійніший від Чарлі, але батько також був неподалік. Обличчя Джейкоба виказувало настороженість і нетерплячість.

— Щоб не було жодних бійок, ви зрозуміли мене? — промовляючи ці слова, Чарлі дивився лише на Едварда. — Я можу начепити свій значок, якщо це зробить моє прохання офіційнішим.

— У цьому немає потреби, — сказав Едвард стриманим тоном.

— Батьку, чому б тобі не заарештувати мене? — запропонувала я. — Я тут єдина, хто роздає стусани.

Чарлі звів брову:

— Джейку, ти хочеш висунути обвинувачення?

— Ні, — Джейк шкірив зуби, він був невиправний. — Я можу зробити це іншим разом.

Едвард скривився.

— Тату, в тебе в кімнаті часом немає бейсбольної бити? Я б хотіла позичити її на хвилинку.

Чарлі спокійно подивився на мене.

— Досить, Белло.

— Поїхали до Карлайла, нехай він огляне твою руку, доки тебе не замкнули в тюремній камері, — сказав Едвард. Він обійняв мене за талію і підштовхнув до дверей.

— Як скажеш, — промовила я, спираючись на нього. Тепер, коли Едвард був зі мною, вся злість десь ділася. Я почувалась затишно, і рука вже не так сильно непокоїла мене.

Ми крокували хідником, коли я почула ззаду схвильований шепіт Чарлі:

— Що ти робиш? Ти що, божевільний?

— Дайте мені хвильку, Чарлі, — відповів Джейкоб. — Не турбуйтесь, я скоро повернусь.

Я озирнулась і побачила, що Джейкоб іде за нами — він зупинився, лише щоб зачинити двері перед здивованим та занепокоєним обличчям Чарлі. Едвард спочатку проігнорував Джейкоба, довів мене до авто, допоміг сісти, зачинив дверцята і тільки тоді обернувся обличчям