Читати книгу - "Анна Київська"

Невдовзі після цієї церемонії прийшла звістка про смерть короля Англії Едуарда, що сталася 6 січня 1066 року, і про коронування того самого дня графа Уессекського Гарольда, який таким чином порушив дану Вільгельмові присягу. 24 квітня над Англією, Нормандією та Францією з’явилася зірка, яка, на думку жителів цих країн, сходила тут о певній порі року і яку називали кометою або кошлатою зорею; вона світила цілий тиждень. Проте дехто в Англії побачив у ній лихе передвістя: Бог збирався пролити з неї криваві сльози в покару за те, що новий король порушив клятву. У Нормандії Вільгельм побачив у зірці знак того, що Бог із ним і дає йому наказ готуватися до наступу на Англію. Герцог покликав до війська всіх — від найбільшого вельможі до послідущого злидаря. Вільгельмові брати по матері — граф Мортенський Роберт та єпископ міста Байє Ед — узялися забезпечити герцога суднами: перший — сто двадцятьма, другий — сотнею. Анна відіслала Матільді з власних коштів скриньку золота й самоцвітів на спорядження Вільгельмового війська, запевнивши обох у своїй любові до них і в тому, що вона молитиметься за успіх їхньої справи. Нормандських монархів вельми розчулила увага їхньої любої подруги.

— Анна вгадала моє бажання. Я хотіла подарувати вам це судно від імені нас двох. Якщо ви згодні, то ми могли б назвати його «Морою», — сказала Матільда.

— Люба моя подруго, ви з королевою зробили мені великий подарунок. Мені здається, я його не заслужив, але я з чистим серцем візьму цей щедрий дар від двох людей, яких люблю над усе на світі,— від вас, бо ви моя найкоханіша, найвірніша дружина, і від неї, бо вона…

— Кажіть далі!

— Це важко сказати…

— Тоді я скажу замість вас: бо вона гарна, дивовижна і недосяжна, весела й сумна, дужа й слабка. Бо вона… сподобалася вам з першого погляду!

Чоловік і жінка замовкли, лагідно дивлячись одне на одного.

— Це правда, я покохав її з першого погляду, як… Хай Бог простить мені, коли я скажу… як русалку з пісень фалезьких прядильниць. А вас, моя люба, я покохав як жінку. Хіба я вам не доводив цього багато разів, навіть останньої ночі?

— Я ніколи не нарікала на вас і завжди схвалювала вашу чисту любов до королеви, любов, яку й сама поділяю.

— Що ж, це судно ми назвемо «Мора»!

18 червня граф і графиня Валуа поїхали до Кана на освячення церкви в жіночому монастирі Святої трійці, що його заснувала Матільда. Крім багатьох дарів, які герцог і герцогиня Нормандські принесли монастиреві, вони віддали до цієї Божої обителі свою п’ятирічну доньку Сесіль. Анна й Рауль побували в місцях будівництва суден, зокрема в Барфлері, де споруджувалася «Мора». Анна сказала, що її зачарувала краса цього судна. Потім вона пішла з Раулем помилуватися селом Сен-Совер, що височіло над гирлом річки Дів; тут був зосереджений нормандський флот. їх вразили сотні суден, що ледь погойдувалися на осонні. Над водою не пролітав жоден подув вітру, в небі не пропливала жодна хмарка. Давно вже не було такого гарного літа. Жнива обіцяли бути ранніми й врожайними. Селяни вже не боялися, що їх пограбує багатотисячне військо. Сюди здалеку приходили бретонці, французи, бургундці, жителі Пуату, германці; вони наймалися до війська герцога, який обіцяв їм добру платню й непогані трофеї. Вільгельм ставив одну просту умову: не мародерствувати в Нормандії! В таборах, на превеликий подив прибульців, панувала сувора дисципліна, яка викликала в них захват. Рауля де Крепі вона теж дуже вразила. Проте водночас у таборах точилися поразницькі розмови. Найстаріші вояки згадували про невдалий похід Роберта Благочестивого; тож чи син проведе свій похід краще? Вони сумнівались у тому, чи вистачить у нього коштів; після виплати найманцям завдатку його скарбниця спорожніла. Вільгельм мусив пообіцяти воякам землю та щедру здобич за Ла-Маншем. До того ж він перебільшував, говорячи про багатства узурпатора.

— Хоч який Гарольд багатий, а проте він не спроможний вселити впевненість у своїх людей, нібито вони заберуть собі те, що належить мені. А я, навпаки, можу пообіцяти тим, хто піде зі мною, частку багатства, яке законно належить мені,— того самого багатства, що його Гарольд несправедливо привласнив! — сказав Вільгельм.

Анна з Раулем переправилися через Дів і вирушили до табору Кабур, де тисячі воїнів чекали посадки на судна. Ці воїни гамували свою нетерплячість, граючи в кості, залицяючись до дівчат, рибалячи або з криком ганяючи один за одним серед хвиль. Подеколи зчинялися бійки, але за них так суворо карали, що вони ставали дедалі рідшими. Одначе 15 серпня деякі найнетерплячіші сіли на судна, не чекаючи наказу. Це призвело до катастрофи: зустрічний вітер, що раптом здійнявся, кинув одні судна на інші. Були жертви, яких поквапилися потайки поховати.

І знову немилосердно припікало сонце. Ні найменшого вітерцю. Пригнічені рицарі та їхні зброєносці пильно вдивлялися в біле від спеки небо. На довколишніх полях ішли жнива. Тільки селяни бурхливо виявляли свою радість: завдяки рішучості їхнього герцога нероби вояки не грабували полів, а багатий врожай віддаляв страх перед голодом.

Наприкінці серпня Анна з гордістю й радістю побачила, як із Барфлера припливла «Мора» з двадцятьма веслярами; на ній майорів штандарт святого Петра, що його разом із своїм благословенням прислав Вільгельмові папа Александр. Юрма воїнів, зібравшись на березі, вітала гучними криками появу судна в гирлі. Ланфран, що став ігуменом монастиря святого Етьєна, поблагословив судно у присутності герцога й герцогині Нормандських, графа й графині Валуа, баронів, рицарів і всіх тих, хто мав узяти участь у поході. Відтак герцог зі своїм почтом подався до бонвільського замку.

Щоб згаяти час і розважити гостей, Вільгельм наказав привести труверів та менестрелів, які оспівували подвиги нормандських завойовників в Італії.

Раптом погода зіпсувалась, і здійнявся такий шторм, що про вихід у море годі було й думати. Вільгельм наказав усім молитися й відправляти в церквах службу Божу, а також заснував під Бонвілем монастир святого Мартіна, сподіваючись випросити так милосердя в неба. Роздратування в таборах вихлюпувало через край. Нарешті шторм ущух, і вітер, хоч і далі лишався сильним, став рівним. 10 вересня герцог наказав суднам