Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Прекрасна чаклунка 📚 - Українською

Читати книгу - "Прекрасна чаклунка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прекрасна чаклунка" автора Володимир Нефф. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 121
Перейти на сторінку:
зробив усе, що міг, аби звести вас зі світу.

— Мені, власне, байдужісінько, — відказав Петр, — але якщо вже бути точними, треба зазначити, що спроби вбити мене ви розпочали раніше, ніж довідалися, хто я такий.

— Слушно кажете: тепер це не має ваги, — погодився герцог. — Ви розгадали мою гру, і для мене то була достатня причина спекатися вас. Що ж, я не зумів, а ви всупереч зіркам завели мене в нинішнє безглузде становище. Нагадую не без зловтіхи — ваше становище не менш безглузде і виплутатися з нього вам буде куди важче, ніж мені. Але тепер я розумію, чому сталося так і чому зірки попустили, щоб ви зруйнували мої плани. Зірки хочуть, щоб я зійшовся з вами й перетяг вас на свій бік.

— Моя відповідь до того очевидна, — відказав Петр, — що нема потреби висловлювати її: зірки, може, й хочуть, але це не означає, що хочу я. Ви твердите, ніби Рішельє руками отця Жозефа підбив вам ноги, бо вбачає в вас великого миротворця. Коли справді так, тоді моє втручання справді було злочином.

— Так, це був злочин, — підтвердив герцог.

— Але я не вірю вашому тлумаченню політики Рішельє, — провадив Петр. — Я не вірю, буцім він хоче прибрати вас тому, що бачить у вас миротворця, а не опору габсбургівського трону.

Тоді Вальдштейн розгнівався:

— Ви плещете язиком, як баба з базару, що бачить у Габсбургові чорта з цапиними рогами та хвостом. Якби цісар був чорт, було б іще добре, бо чорт — принаймні істота з розумом та волею, не позбавлена сили. Але цісар — дурний баран, цісар — билина, що хилитається на всіх вітрах, він — коли вже порівнювати — Марія Медічі в штанях, яка підставляла вухо кожному базікалові і яку ви цілком до речі скинули з трону. Ви, напевне, скажете, що й син її, Людовік Тринадцятий, — теж йолоп і билина на вітрі. Але умови у Франції діаметрально різняться від німецьких. Людовік Тринадцятий — ніхто, але уряд у Франції сильний, а Рішельє, як перший міністр, має необмежену владу. Король досхочу полює собі на оленів, або лазить панночкам під спідниці, або як там іще він розважається, а на державні справи чхає. Тягар турбот лежить на спині кардинала Рішельє, і його превелебність, будьте певні, залюбки й уміло несе той тягар. У Німеччині зовсім не те. Цісар — лялька. По-перше, в руках курфюрстів, по-друге, в руках розбещених, продажних, пересварених між собою міністрів. Мені, наймогутнішій людині в імперії, ніколи не давали змоги висловитися про громадські справи, я, генералісимус і герцог Фрідландський, міг тільки мовчати, коли при дворі завариться щось підле й небезпечне. Найгіршою й найнебезпечнішою з тих підлот був так званий реституційний едикт, що наказував протестантським вельможам повернути католицькій церкві всі захоплені маєтки. Цей злочинний захід знову пересварив між собою всіх німецьких князів, та ще й дав шведському королеві привід заступитись за своїх німецьких одновірців. А я, шановний пане Кукань, не мав нагоди вимовити хоч би однісіньке слово проти, бо мене й не питали. Мовчки було постановлено, що я зі своїми солдатами вирушу запроваджувати едикт у життя, тобто виганятиму з колишніх церковних маєтків їхніх нинішніх світських власників. Я цього не зробив. Тому мене обвинуватили в саботажі цісарського едикту й навіть не запросили на тутешній з’їзд. Я ще з зими передбачав, що лаштують проти мене, і старанно підготувався. Маю докази — до едикту доклав руку сам Рішельє. Не тільки отець Жозеф, а й Ламормаїні, цісарів сповідник, агент кардинала. Єзуїт, якому цісар сліпо довіряє, сам уклав йому перо в руки підписати той едикт. Своєю несподіваною появою я так налякав би все оте курфюрстівське, міністерське та чернецьке кодло, що мені легко було б надавати їм копняків та вигнати їх геть, як Христос вигнав із храму гендлярів. Базарні баби, до чийого рівня й ви скотилися, плещуть, ніби не Фердинанд Другий, а я, герцог Фрідландський, — справжній цісар Німеччини. Декотрі, дотепніші, називають мене «цісаревим цісарем». Я не був ним, але з завтрашнього дня мав ним стати. І став би, якби не пан Петр Кукань з Куканя, колишній перший міністр турецького султана. Зробившись першою військовою, але й першою політичною особою в імперії, я міг би скасувати реституційний едикт, міг умиротворити шведського короля, а врешті подбати про вашу над усе вам любу вітчизну, ліквідувати наслідки Білої гори[14]. Так, усе це я не тільки міг зробити, а, бог мені свідок, і справді зробив би.

Трохи помовчавши, він ще двічі повторив:

— Бог мені свідок. Бог мені свідок.

Петр почував себе недобре під тим вогнем Вальдштейнових аргументів, і його ще настирливіше мучило питання, яке вперше зринуло в нього, коли він дивився на процесію вельмож, що простувала до церкви: чи Вальдштейн, цей хижак і відважний грач, з морального й суто людського погляду стоїть вище за всіх отих самозакоханих, обкурюваних ладаном ідолів юрби? Але Петр іще спромігся на таку відповідь:

— Того, що хтось би зробив, якби йому було дано це зробити, не засвідчить і сам бог. Ваші наміри, висловлені щойно, такі прекрасні, що якби я вірив у їхню реальність, то мусив би запасти в розпач, бо звів їх нанівець своїм злочинним утручанням. Та я, на щастя, не вірю в їхню реальність, бо для цього мусив би повірити, ніби Альбрехт із Вальдштейна, якому війна дала стільки зиску, як нікому в Європі, раптом вирішив її скінчити. Я, як ви не без досади були зауважили, маю здоровий шлунок, але цієї страви й він не перетравить.

— Переконання не можна накинути наказом, та й про смаки не варто сперечатися, — сказав герцог. — Ви лишаєтесь на своїй позиції — гаразд; це важить дуже мало чи й зовсім нічого, бо ви на ній лишатиметесь недовго. Ви самі дуже скоро пересвідчитеся, що я мав рацію, назвавши ваш учинок злочином. Ця війна — війна тюхтійства, що уклало спілку з гендлярством та зажерливістю. Ви можете сумніватись у моєму гуманізмі,

1 ... 70 71 72 ... 121
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прекрасна чаклунка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прекрасна чаклунка"