Читати книгу - "Останній тамплієр"

— Ну то що?

— Бачиш, заковичка з чудесами полягає в тому, що... коли ти маєш віру, то чудеса не потрібні, а коли ти сумніваєшся, то всіх чудес на світі тобі буде замало.

— Ой, та мені багато не треба, аби тільки було переконливо.

— А може, ці чудеса існують довкола тебе? Може, ти їх просто не помічаєш?

Тут вона зовсім розгубилася.

— Хвилиночку, стривай. Ти, кадровий працівник ФБР — розповідаєш мені про чудеса і сам у них віриш?

Рейлі знизав плечима, помовчав, і відповів:

— Уяви, що ти йдеш вулицею і в якийсь момент вирішуєш перейти на її протилежний бік. І тут, ні з того ні з сього, вже поставивши одну ногу на проїжджу частину, ти раптом різко зупиняєшся. І саме у цей момент, в ту саму мить, повз тебе зі свистом проноситься автобус або вантажівка — в якихось дюймах від твого обличчя, саме у тому місці, де ти була б, коли б не зупинилася. Щось змусило тебе зупинитися, але ти не знаєш — чому. Щось врятувало тобі життя. І знаєш що? Ти, напевне, сказала б: «Це чудо, що я і досі жива». Так от: для мене подібний випадок саме і означав би те, що означав — сталося чудо.

— Для тебе це — чудо. Для мене — випадковість.

— Легко вірити в Бога, коли ти бачиш чудо перед собою. Справжнє випробування віри починається тоді, коли немає ніяких знамень.

Тес і досі почувалася спантеличеною, бо ніяк не чекала зіштовхнутися з цією гранню натури Рейлі. Вона не знала, що сказати, хоча явно не була палким прихильником подібних умонастроїв.

— Ти це серйозно?

— Абсолютно.

Тес вивчала його поглядом, розмірковуючи над почутим.

— Ну гаразд. Ось скажи: як може віра — я маю на увазі таку щиру віру як твоя — як може вона сполучатися з професією слідчого?

— Що ти хочеш сказати?

Тес здогадалася, що він уже встиг второпати, що саме хотіла вона сказати, бо, скоріш за все, такі питання ставили йому і раніше.

— Слідчий не може приймати будь-що на віру. Ти нічого не можеш вважати таким, що не потребує доказів. Ти працюєш із фактами, зі свідченнями. Позбуваючись сумнівів, які мають під собою реальні підстави.

— Так. — Схоже було, що це запитання аж ніяк не вивело його з рівноваги.

— Тож як ти узгоджуєш свій фах зі своєю вірою?

— Я вірю в Бога, а не в людей.

— Та годі тобі. Не можна ж так просто пояснювати такі складні речі.

— Уяви собі, можна, — відповів Рейлі навдивовижу спокійно і впевнено.

Тес недовірливо похитала головою, і на її обличчі з'явилася трохи розгублена посмішка.

— Знаєш, я лестила собі, гадаючи, що здатна добре розбиратися в людях, але стосовно тебе я страшенно помилилася. Мені й на думку не могло спасти, що ти є... людиною віруючою. Тебе що — таким виховали?

— Та ні, я б не сказав, що мої батьки були дуже релігійними людьми. Це якось трапилося згодом.

Вона чекала, що Рейлі стане вдаватися в подробиці, але він не став. Раптом їй стало трохи соромно.

— Слухай, ти мені вибач, будь ласка, мабуть, все це є для тебе справою дуже особистою, а я тут бомбардую тебе усіма цими безтактними запитаннями...

— Та ні, все нормально — правда. Розумієш... коли помер мій батько, я був ще зовсім молодим, мені було дуже сутужно; одним з тих, хто опинився поруч і допоміг мені пережити таку втрату, був священик нашої парафії. Саме тоді, мабуть, все це і почалося. Ось так просто.

Щоб там Рейлі не говорив, Тес відчула, що він не прагне вдаватися в подробиці, і тому поставилася до його небажання з розумінням.

— Все ясно, — сказала вона.

— А ти? Наскільки я здогадуюсь, тебе виховували не в надто релігійному дусі.

— Це дійсно так. Знаєш, атмосфера у моєму домі завжди була академічною, археологічною та науковою, і в результаті цього мені було важко якось пов'язати те, що я бачила довкола себе, з ідеєю Бога. А коли я дізналася, що й Ейнштейн був атеїстом, то подумала: «Якщо вже навіть найкмітливіший у світі чоловік з цим не погоджувався, то...»

— Ну то й що? — суворо відказав Рейлі. — У мене теж багато друзів-атеїстів.

Тес кинула на нього швидкий погляд, і, пересвідчившись, що він жартує, мовила:

— Приємно чути, сподіваюся, що це дійсно так. — Сама ж вона вважала себе більше агностиком, аніж атеїстом. — Більшість людей вважають агностичні погляди морально ущербними, щоб не сказати більше...

Вони повернулися до вітальні, і тут в око Рейлі впав телевізор. Там саме показували «Смолвіль» — серіал про витівки Супермена, коли ще той був підлітком. Задумливо дивлячись кудись повз екран, Рейлі несподівано змінив тему і сказав:

— Я хочу в тебе про декого спитати. Про Венса.