Читати книгу - "Захребетник"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Хвилиночку! Дозвольте задати одне сміливе питання. Ми з другом тут заснули учора… Так, саме тут, під козолистом. І мимоволі втрапили в чужий сон. Льох, труби, волоцюга з картатою торбою. Вибачте, що потривожили, пане… То був ваш сон?
Разюча переміна трапилася з Реджинальдом фон Тирле. До такої міри різка, що мимоволі напрошувалася думка про чари. Замість смішного, безглуздого, балакучого упирця — чистої одиниці під охороною держави! — перед магами постало живе втілення всесвітньої скорботи. Фортунат відчув навіть гострий напад докорів сумління. Хоча й не розумів, чим скривдив еталонного вампіра.
— Це підло! Це… Як вам не соромно, добродії! Реджинальд мало не плакав. Здавалося, батьки застали малолітнього сина за мерзенним, брудним заняттям; наприклад, за рукоблудством. І не просто застали, а мимоволі взяли участь.
— Ніхто не давав вам дозволу втручатися в приватне життя! Я буду скаржитися! Я… ви…
Він розвіявся туманом і згинув.
Маги не перешкоджали.
* * *— Чим можу бути корисний?
Горбун-портьє із залишками чуприни, зализаними поперек лисини, й зіжмаканим, наче спросонку, лицем був жалюгідний. Не те, що його життєрадісний колега з «Дракона й Лілії»! Ну, та й готель — не рівня тому, де зупинилися реттійці.
На вивісці чесно зазначалося: 1,2 еталона.
— Ми хотіли би побачитися з нашим добрим знайомим, Ікером Тирулегою.
— Номер сім, — портьє, як і обіцяв ловець снуллів, тицьнув пальцем углиб темного коридору. — Пан Тирулега в себе.
— Дякую.
«Авжеж, ось вона — різниця між 3,7 та 1,2. Навіть не спитав, хто ми, — думав Кручек, крокуючи поруч із венатором у вказаному напрямку. — Не спитав: що це ви проти ночі? У книгу відвідувачів записати — навіть гадки не мав! А раптом ми — якісь лиходії? Пограбуємо старого, вистрибнемо крізь віконце — і стільки нас бачили! Дивовижна річ: відчути різницю між двома різними числами не в арифметичній площині, а в побуті…»
Двері із бляшаною «сімкою» були останніми ліворуч.
— Тук-тук!
— Хто там є?
— Це ми, ваші знайомі з цвинтаря!
— Заходити, заходити! — радісно відгукнувся морфініт. — Двері навстіж!
Апартаменти Тирулеги складалися з двох суміжних вузеньких кімнаток, розташованих «тунелем». Складалося враження, що колись тут був бічний коридорчик, з якого дбайливий хазяїн «Тихого закутка» розпорядився зробити ще один номер.
У першій кімнаті стояло охайно застелене ліжко з тумбочкою. Ловця снуллів вони знайшли в другому приміщенні. Єдине торцеве вікно було щільно зашторене. На малюсінькому столику Тирулега поставив два чималих канделябри, на шестеро свічок кожний. Підвішений над столом, у райдужній клітці, сичав і шаленів бранець-снулль, малиновий «у яблука». Його слизьке тіло бралося брижами, бліднучи й знову багряніючи. Тоді за контрастом дужче означалися білясті плями, схожі на лишаї, що в’їлися в плоть.
Мацаки конвульсивно смикалися, силкуючись розсунути пастку або дотягтися до ловця. Клацав дзьоб. Попарно блимали четверо жовтих очей: спершу ліві, потім — праві.
Задоволення від цього видовища — аж ніякого.
«Цікаво, який на вигляд отой снулль, — задумався мисливець на демонів, — що приносить мені спогади про перше, дитяче видиво пекла? Витонченіший? Страшніший? Звичайна потвора інкубоніс, чи якась тварина з відхиленнями? І головне: чи зміг би я розглядати свого снулля ось так — із бридливістю, відразою, але й і з певним науковим інтересом? Чи, може, тікав би світ за очі…»
Відповіді Фортунат не знав і знати не хотів.
— Сідати просити вас. Два крісла досить вільне.
— Дякуємо за гостинність. Що це ви робите, пане?
— Я? Я катувати…
— Катуєте впіймане чудовисько?
— Ні! Намагати себе вивчити. Кепсько одержувати… От, ви самі дивитися.
Ловець узяв лопаточку з довгою ручкою, витесану із запашного кедра. З обережністю бувалої людини він просунув її поміж пруттям «клітки» й мацаками заспокоєного снулля. Визначити, з якого матеріалу сплетено «клітку», маги не зуміли. «Треба би поцікавитися», — подумки відзначив приват-демонолог.
Снулль захвилювався.
Із бородавок тварини виступили крапельки безбарвної рідини.
— Бачити?! Злючий інкубоніс… кошмар. Мені рука обпалити! — Тирулera показав забинтовану долоню. — Отрутний піт. Чотири очі ляскай. Забагато різний чудність май. Уперше такий дрянь піймати. А я каптор іртаз… ловці снуллів понад сорок років! І — ось. Голубчики, я не знати, навіщо цей снулль. Отрута варити? Я не знати, який отрута виходити. Хто купить?
Тирулега був засмучений.
— Ви по гроші зайти? Вибачати старому дурневі, але я в страху не продати цей снулль. Заробітку нема — з чого платити десятина? Можу дати сама дрібниця — за дрібний турбота…
— Що ви, пане! — поспішив заспокоїти ловця Фортунат. — Ми зовсім не по гроші прийшли. Ви нічого нам не винні. Це взагалі не наш снулль. До речі, там, на цвинтарі… Ви нас нітрохи не потурбували!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Захребетник», після закриття браузера.