Читати книгу - "Захребетник"

— Навпаки, — приєднався до друга Кручек, — ми вдячні, що ви позбавили нас від цього кошмару.

Тирулега розгублено дивився на магів. Наїжачений, у чорному вбранні, він був схожий на спантеличеного ворона. Відчувалося, що старий ошелешений не менше, ніж хвилину тому, коли «катував» дивного снулля.

— Я ні крихти не розуміти. Ви казати: не наш снулль. Казати: я рятувати. А я відчувай, що ваш! І не ваш у той же час. Я старий дурник. Я один раз бачити схожий снулль. Ловити його для пан обер-квізитор фон Шмуц. Теж — свій і чужий відразу. Але той снулль — смутний. Добрий. А цей — злющий, падлюка. Ні, не розуміти я…

Приват-демонолог зітхнув:

— На жаль. Ми якраз і сподівалися, що ви нам проясните ситуацію. Снулль справді не наш. Ми просто втрапили в чужий сон. З магами таке буває.

— Так, так! — закивав Тирулега. — Чужий сон приснить! Я знати!

Фортунат потягнувся до райдужної клітки.

— Не торкати! Він печеться!

— Дарма, я звичний, — промурмотав мисливець на демонів і доторкнувся пучкою до мацака. Він чекав опіку, болю, укусу, нарешті. Але замість цього…

Наче струмом вдарили.

Брудний, вошивий волоцюга у плетенім каптурі, у драному, наскрізь провіяному вітрами плащі порпається в покидьках. Химерні металеві баки високі, доводиться ставати навшпиньки. Інакше до сміття не доберешся. Сморід, бридке місиво розповзається під пальцями. Голод терзає шлунок, груди рве пазурами надривний кашель. У коліна мовби насипали товченого скла. В душу наплювали. Туга, порожнеча, безвихідь. Позаду — сльота, попереду — лід.

Самотність.

Смерть.

Скоріше б.

А втім, смерть — лише хвилинний перепочинок…

— Агов, ти! Ану, чвалай звідси…

— Ви… ви теж? Кепсько. Страшно. Жити не хотіти. Лягти й здохнути. Я відчув, коли він мене палити. Нічого не бачити, не чути — нудота…

Венатор лише мовчки кивнув.

Тирулега того сну не бачив, але відчуття описав точно.

— Це не людський снулль, — припинив Фортунат ходити околяса. — Він прилітав на цвинтар до вампіра. А потім, коли ми вторглися, дав спокій сплячому вампіру й вилетів зі склепу: подивитися, хто тут сторонній…

— До вампір? Я мав здогад, мав дуже кепський, злющий. Користь зовсім ніяка. Треба відпускати…

Ловець снуллів замислився. Вуса старому обвисли. Біле, борошнисте лице налилося кров’ю. Прагнення скоріше позбутися малинового снулля боролося в душі морфініта зі шляхетністю чесної людини.

— Ні, голубчики. Відпускати не можна. Знову зло нести, погань, капость. Треба вбивай, а як це робити — я не розумій. Сік із мураха душать різні снулль. А цей зараза душити, не душити — я не знати…

Старий із сумнівом похитав головою.

— Постривай. Не треба його вбивати, — втрутився приват-демонолог. — Ми хочемо спершу дещо з’ясувати… Ви не могли би потримати його в себе? Недовго, день-два! Ми готові заплатити за турботи.

Кручек виклав на стіл монету в один гривнінг.

— Що ви, що ви! Це надто багато! — замахав руками чесний морфініт. — Половина від ці гроші вистачити цілком. Я потримай!

Відвага старого ловця захоплювала. Пробути ніч у номері, де в райдужній клітці шаленіє снулль вампіра, — це вам не дружині голову морочити…

На вулиці Кручек смутно зітхнув.

— Утомився я. Старію. Ніч прогуляли, — він узявся загинати пальці, — вранці не виспався… Удень — розрахунки в Палаті. Інкубоніс на додачу… Ні, з мене досить! Піду, мабуть, до готелю.

Він і справді був змарнілий.

— Ти що, Матті? Свято ж! Вальпургіналії! — спробував розворушити друга Фортунат. — Коли ще ми сюди вдвох виберемося? Набридло пиття — ходімо на симпозіум. Сьогодні гросмейстер Клофелінг доповідає. Запереч йому, виступи в дебатах, розвійся… Ну хочеш, із дівчатками познайомимося! Он скільки їх отут, на будь-який смак…

— І не вмовляй! Жодних симпозіумів. А щодо дівчаток, — приват-демонолог значуще посміхнувся, — то це до нашого юного друга. Сьогодні йдемо з ним у Палату… Бачу, в пана Пумпернікеля вуха яскраво-червоні, хіба що дим не йде. А очі сяють. Видно, що хлопець сам не свій. І шия геть подряпана. Ну, я не витримав, переборов природну делікатність…

— Розколовся?!

— Спершу вагався, потім розповів. Мовляв, прокинувся, а з ним у ліжку — гірська левиця! Здоровецька! І нумо його облизувати!.. А язик — такий шорсткий…

Маги добродушно розреготалися.

— От! Бери приклад, Матті. Людина відчула, що таке свято!

— Ні, нам ліпше — спатоньки. Завтра — вимірювання градієнтів здобувачів. Зіпсую динамічну серію — ганьба неминуча. Ти йди, розважайся, а я — до готелю.

Хвилину-другу Фортунат стояв біля входу в «Тихий