Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Еринії 📚 - Українською

Читати книгу - "Еринії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Еринії" автора Марек Краєвський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 79
Перейти на сторінку:
не бувало, щоб отримавши надію, він відразу її втрачав.

Лежав на дні басейну й вслухався в завивання Тісіфони.

― Ти не вберіг онука від Ірода, ― виспівувала богиня.

Епілог

Западали сутінки, осідаючи на саморобній шахівниці й фігурах, зроблених із хлібного м’якуша. Двоє чоловіків схилилися над шахами, а третій пожилець камери гучно хропів. Звали його Юзеф Велькополян, він походив з Куяв, мав двадцять років і був мародером та злодієм. Його неважкі злочини не заважали йому спокійно спати, тож він і засинав першим з усіх, не переймаючись ані вошами, ані павуками.

Двоє інших чоловіків страждали від безсоння й сповнені ним ночі проводили за грою в шахи. Їх розділяла двадцятилітня різниця у віці, не менш відчутна відмінність звичок й освіти, зате об’єднувала любов до втраченого Польщею Львова й пристрасть до королівської гри.

Вони не встигли ані пограти досхочу, ані наговоритися про улюблене місто, оскільки один з них, сорокарічний валютник Бер Гох, нещодавно прибув до камери, а другий ― політичний в’язень Едвард Попельський, завтра якраз виходив з в’язниці, відсидівши два роки.

Отож вони розпочали останню тюремну партію, пообіцявши одне одному продовжити її на волі.

― Ти не брешеш, Бер, ― тихо озвався Попельський. ― Ти й справді був людиною Кічалеса. Сьогодні я отримав звістку, яка підтверджує твої слова. На мою кузину Леокадію завжди можна було покластися.

― Ну, бачиш, Едзю, ― усміхнувся Гох. ― Так в єдній фурдиґарні[77] знайшлися і я, і пуліцай. Вже ми віриш?

― Вірю, ― спокійно відказав Попельський. ― І певне, надійшов час, щоб ти розповів мені те, чого я не хотів слухати, бо не довіряв тобі. Я гадав, що ти хочеш обмовити Кічалеса через ненависть. Тепер я тобі вірю, розповідай!

― То є для тебе дуже прикре…

― Говори!

* * *

Над Винниками западала глупа ніч. Небо розтинали блискавиці літньої грози. На ґанку великого будинку стояли двоє чоловіків і курили сигари.

― І навіщо я взагалі в це уплутався?! ― Махль схопився за голову. ― Навіщо взагалі розмовляв із цим шаленцем, коли він зізнався мені, що поламав ніжки дитині й покинув її під лікарнею? Я повинен був подзвонити до поліції, коли він до мене звернувся! А я поласився на непевний зиск! Я давно знав, що він божевільний! Навіщо я погодився допомагати божевільному?

Кічалес мовчки пахкав димом.

― А тепер все скінчилося, ― жалівся адвокат. ― Усе пропало. Комівояжер загинув ― так було заплановано, але його син теж помер ― а цього ми вже не планували. А мало бути так добре! Синові пенсію й пожиттєву опіку, а нам ― решту спадку. А так старий Клеменс помре найпізніше через півроку, і все дістанеться студитам. Якби принаймні його онук залишився живий! Можна було його переконати, щоб усе заповів йому… Зрештою, він навіть трохи його любив…

― Не переймайтеся, пане меценасе. ― Кічалес плюнув далеко за ґанок. ― У справах завжди так: то краще, то гірше. Ми з вами добре познайомилися, ми спільники, можемо разом продовжувати робити ґіте ґешефте, одер?[78]

― Побачимо, що буде далі. ― Махль обтрусив уявні порошинки зі свого літнього лляного піджака й поправив краватку із цієї ж тканини. ― Шкода… шкода… Такий був ризик, що Шалаховський розповість Лиссому про нашу домовленість! Ну, що ж… Підкиньте назад дитину Риті, і вийдемо із цієї справи на щиті…

― Немає більше дитини, ― повільно вимовив Кічалес. ― Зникла.

― Ви що, здуріли?! ― вигукнув адвокат Махль. ― Що ви верзете?!

― Малий бавивсі на пудвір’ї. ― Кічалес насилу проковтнув образливі слова. ― Іренка пішла до нужника, повертається ― а по дитині й слід загув. І не кричіть на мене, пане меценасе. Ніц ся не сталося. Шалаховський помер, його байстрюк теж помер. Хто ше про нас знаї?

― Гімназист Ґрабінський та інші сторожі з випозичальні!

― Говори до гори, а гора як пень, ― роздратовано буркнув Кічалес. ― Вуни знають лиш те, що в суді мають казати, шо їм ви повідали! А ви їм ше ніц ни казали! І не будете ніц казати, бо суду не буде!

― Так, я розумію. ― Полегшено перевів подих адвокат. ― Маєте рацію, вони не знають, що мають казати на процесі. Якби був процес, то довідалися б. А його не буде! Навіщо нам судити Попельського, якщо спадок однаково отримають студити!

― Шкода, що Лиссий утік від пуліцаїв у басейні, ― замислено сказав Кічалес, ― він можи нам ше нашкодити…

* * *

Попельський відсунувся від шахівниці. У камері запала пронизлива тиша.

― Ти казав, Едзю, жи я хочу Кічалеса обмовити через ненависть. Я ни зневажаю го, як дехто, котрі не могли му дарувати, жи твого онука в то вплутав. У нас дітий ніхто не крав. Али він казав, жи твій онучок буде

1 ... 70 71 72 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Еринії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Еринії"