Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Еринії 📚 - Українською

Читати книгу - "Еринії"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Еринії" автора Марек Краєвський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 79
Перейти на сторінку:
живий і здоровий, і жи він тубі го віддасть того самого дня. Ні, Едзю, я го ни буду обмовляти, а хочу тобі правду про нього повісти. Жи через ненависть?! Ні. Він уже не жиє, німці го розстріляли в Янівському лісі. Йому вже правда ни зашкодить. А комусь поможе…

Попельський підвівся й почав ходити по камері, як дикий звір. Наштовхувався на нари, ударяв кулаком по стіні. Його щелепи міцно зціпилися ― як перед епілептичним нападом. Проте він не думав про свою хворобу.

― Одному допоможе, іншому ні… ― повільно проказав він. ― Напевне вже ніщо не допоможе адвокатові Махлю…

І тоді почув шум вітру. Упав на підлогу й почав бити по ній ногами. Із-за зціплених зубів виточувалася піна. Очні яблука рухалися під повіками. У видінні з’явився Єжик. Відтоді привид онука ніколи більше не покидав епілептичних сновидінь дідуся. Тієї ночі у в’язниці вони раз і назавжди втратили свій віщий смисл. Стали розпачливим нагадуванням. Перетворилися на античних богинь.


Вроцлав, 1950


Адвокат Людвік Махль прокинувся в цілковитій темряві. Спершу подумав, що перебуває у своєму великому чотирикімнатному помешканні на Музейній площі. Проте він помилився. У його комфортабельній прохолодній квартирі з виглядом на руїни монументального німецького Музею сілезьких старожитностей ніколи не було такої задухи. Ніколи не відчувався запах плісняви, рук ніколи не торкалися липкі нитки павутини. Схопився, і в голові запаморочилося.

Торкнувся лоба й скрикнув. Він навіть не сподівався, що запхне пальця в м’яку вологу рану, яку на голові залишило знаряддя, котрим його торохнув якийсь чоловік в арці на площі Костюшка.

Без найменших зусиль пригадав собі всі події попереднього вечора. Гру в покер у таємному приватному казино біля Головного вокзалу, дві сотки горілки в «Савої», випиті під оселедця, невдалі зальоти до якоїсь молодої, проте вбого вбраної дівчини, яка підпирала стіну на танцях у «Кольоровій». Це був звичайнісінький вечір заможного адвоката, який, проте, закінчився аж ніяк не традиційно. Він добре пригадував темну постать, яка раптом відірвалася від стіни арки, швидкий помах руки незнайомця, біль у голові, якісь видива: руїни, завалені уламками коридори, скрип коліс, писк щурів.

Адвокат Махль намацав тугий гаманець у кишені піджака, годинника «Шаффгаузен» на зап’ястку, і це занепокоїло його не на жарт. Якщо мотивом нападу не було пограбування, то на нього чекає те, що він найдужче ненавидів у своєму цілком передбачуваному житті: загадка з невідомою йому відгадкою.

Раптом приміщення осяяла сильна електрична лампочка. Махль спершу якийсь час призвичаювався до світла, а тоді роззирнувся довкола. Він опинився в невеличкому бетонному бункері, двері якого зачинялися іззовні. Саме на них зі скрипом відкрилося заґратоване вічко.

― Мене звати Едвард Попельський, пане меценасе, ― пролунало з вічка. ― Ви мене пригадуєте? Ми мали нагоду познайомитися у Львові.

― Ні, ― буркнув Махль.

― Пригадайте собі. У вас буде купа часу, щоб замислитися над своїми вчинками.

― Що ви маєте на увазі? Про що ви говорите? ― До адвоката повертався гучний голос, яким він колись так гарно виголошував промови у львівських судах.

― Моя донька, Рита Попельська, збожеволіла. Ходила по лікарні на Кульпаркові, замітала волоссям підлогу, і кожному зустрічному чоловікові хотіла мити ноги, як біблійна грішниця. Так вона винуватила себе, що не впильнувала власної дитини, мого онука, Єжика Попельського. Малюкові не виповнилося й півтора року, коли його викрали люди Кічалеса, виконуючи операцію, яку ви з ним запланували. Потому я більше ніколи не бачив мого онука, а доньку побачив востаннє в 1942, коли німці вели її на розстріл разом з іншими хворими з божевільні.

― Я не розумію, про що ви говорите! ― закричав адвокат. ― Ви ненормальний! Випустіть мене звідси! Я заплачу, багато заплачу! Зможете до кінця життя…

― До кінця життя, ― перебив його голос за дверима, ― просидиш тут. Без жодних сподівань, що колись звідси вийдеш. А я щодня приноситиму тобі останнє фото мого онука, Єжика Попельського. Фотографію, зроблену в першокласному ательє Ван Дейка на вулиці 3 Травня. Щодня, протягом усіх наступних років, дивитимешся в очі моєму онукові. Сьогодні ― перший день.

Із заґратованого вічка показалося фото, яке впало на підлогу. На ньому був зображений маленький хлопчик з довгими кучерями, одягнений у штанці на шлейках. Стегна малюка оперізував ковбойський пасок з кобурою. Одного пістоля хлоп’я тримало в руці. Унизу був підпис: «Ательє Ван Дейка, 4 травня 1939 року».


Вроцлав, 2008


Чоловік припаркував новенького «Опеля-Вектру» перед Ґрабішинським цвинтарем. Висівши з авто, він підійшов до кіоску біля воріт і купив там декілька свічок та букет троянд. Жінка чекала на нього біля входу.

Обоє полегшено зітхнули, опинившись за цвинтарною каплицею в затінку старих тополь. Тут було прохолодніше, ніж на розпеченому від сонця тротуарі, що провадив сюди.

― Ти збирався мені щось сказати, Анджею. ― Жінці вочевидь набридло мовчання колишнього чоловіка. ― Я дотрималася обіцянки й приїхала з тобою на кладовище. А ти? Що із твоєю розповіддю про дитину, чиє фото розтиражували в трьох тисячах примірників?

― Спершу я розповім про

1 ... 71 72 73 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Еринії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Еринії"