Читати книгу - "Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Переміщена особа"

Священик також просвітив Нюру трохи про їх особливу релігію, суть якої полягала в тому, що вони не знають Бога, ні суті його, ні подоби, а всі описання його зовнішності і намірів вигадані людьми і власне є кощунськими. Ми не можемо знати Бога, бо тайни його несповідимі. Ми сумніваємося в тому, що він схожий на людину, а тим паче на стару людину, тому що вічна істота не може бути ні старою, ні молодою. Ми сумніваємося, що він схожий на людину, бо, якби він скидався на людину, мав очі і вуха, то він не може бачити усього і тим паче того, що відбувається за його спиною. І не може чути всього, тому що можливості слуху обмежені. Ми сумніваємося, що він має легені, тому що легені служать для дихання киснем, а Бог, за нашим поняттям, може існувати в будь-якому середовищі. Ми сумніваємося в тому, що в нього є рот, зуби, шлунок, бо якщо це так, то він мусить харчуватися, перетравлювати їжу і так далі. Ми віримо, що Бог є, що він вічний, що він керує нашим життям, думками і вчинками, що він усе бачить і чує, але ми не знаємо, як він виглядає і взагалі, чи виглядає хоч якось.

Помітивши, що народ уже зібрався, священик явно неохоче припинив свою лекцію, піднявся на підвищення і проголосив проповідь, якої Нюра не розуміла, але яку можна б перекласти приблизно так. Сьогодні, сказав він, ми зібралися тут, щоби в день, коли ми відпочиваємо від труда, іще раз вознести молитву нашому Господу за те, що він постійно думає про наше благополуччя і робить усе, аби справи наші йшли добре. Господи, ти нам прости, що ми ніяк не називаємо Тебе по імені і молимося не за писаннями, які людьми шануються як священні. Ми цими писаннями не користуємося тому, що не відаємо, чи ж дійсно вони такі священні. Ми не знаємо, якій релігії вірити, але ми знаємо, що Ти є, Ти милосердний, Ти простиш нам наше незнання. Дякуємо Тобі, Господи, за все хороше, що Ти для нас постійно робиш. Дякуємо за урожайне літо і теплу осінь. Наші прихожани в цьому році гарно попрацювали і добре заробили. Білл Джексон придбав нового комбайна, а Фредді Ланкастер прикупив двісті акрів землі у Тоні Ромена. На минулому тижні, Ти знаєш, у сусідніх штатах була сильна буря, там вивернуло багато дерев і зривало дахи з будинків. Спасибі Тобі, Господи, що Ти проніс цю бурю мимо нас. У ніч із п’ятниці на суботу в автокатастрофі загинула Дебора Сімпсон. У неї зосталися чоловік і двійко маленьких дітей. Ти забрав Дебору до Себе, і на те Твоя воля, Тобі видніше, що робити з нерозумними Твоїми дітьми, але в нас до Тебе велике прохання: побудь із Сімпсонами в ці дні, не покидай їх у біді, допоможи їм пережити важку втрату, а вже вони, я знаю, віддячать Тобі од усього серця. У Алекса Карпентера, як ти знаєш, сталася неприємність: він стрибнув із комбайна і пошкодив ногу, будь-ласка, дуже Тебе просимо, допоможи йому залікувати ногу. Допоможи також Памелі Бріксон розродитися дитинчам. (Він зазирнув у список і продовжував.) І останнє. До нас на запрошення Джона Чонкіна приїхала Анна, хороша російська жінка. Вона приїхала з країни, де відбуваються великі події, але люди живуть бідно і не мають грошей на дантиста. Допоможи, Господи, Анні гарно провести час і поможи дантисту Дену Горовіцу зробити Анні хороші зуби. Щоби, приїхавши додому, вона могла широко посміхатися і пережовувати їжу.

Доки дантист трудився над Нюриними зубами, строк дії її візи добіг кінця, та вона й рада була повернутися додому, знудьгувавшись за батьківщиною, селом, козою, кабаном і курми.

Удома вона вразила сусідів новими зубами, двома чемоданами всілякого барахла і альбомом кольорових фотографій з незрозумілого місцевим людям чужого й красивого життя. З тих пір у селі стали звати її Нюра-Американка.

Село Красне, будучи засноване років двісті-триста тому чи й побільше, за час свого існування в цілому свого вигляду не міняло. Не рахуючи тих, що дійшли сюди ще за радянських часів електрики, радіо, а потім телебачення. Але з тих пір, як упав радянський режим і набрали сили закони вільної торгівлі, тут багато чого змінилося. Особливо після того, як у тутешніх околицях віднайшлись джерела мінеральної води. Як тільки джерела віднайшлися, так негайно до них добрались підприємливі люди, прозвані «новими руськими». І ось місця ці видозмінилися, й виросли тут вілли й тереми з червоної цегли, оточені кам’яними парканами, деякі навіть з колючим дротом по верху і сторожовими телеоб’єктивами, що вертять головами, як змії. Один із нових пришельців хотів Нюрину хатину купити на знос, пропонував їй великі гроші, а на випадок незгоди погрожував улаштувати пожежу. Вона не погодилася, а він погрози своєї не здійснив, оскільки його самого спалили у власному джипі.

Чонкін хотів прислати Нюрі грошей на нову хату, але вона й від цього відмовилася, мовляв, і в такій, як є, доживу віка. Але життя її в цілому перемінилося на краще. Щороку по місяцю, а то й по два гостює вона в колишнього коханого, а повернувшись з подарунками для всіх односельчан, живе очікуванням нової зустрічі. За цей час ні-ні та й приходять їй листи зі штату Огайо, які читати майже неможливо, тому що почерк у відправника жахливий, і до того ж він плутає російські літери з латинськими. Якось Чонкін надіслав їй портативний комп’ютер і запропонував підключитися до Інтернету, але вона поки що не розібралася, як це робиться, і коробка з комп’ютером чекає підходящого часу під ліжком. Може, воно так і краще, тому що листи в Інтернеті бувають не паперові, а якісь інші, а для неї ж то дорожчі паперові.

Листи від Чонкіна Нюра кладе поряд із тими, створеними в роки війни, хоча написані вони різними почерками. Але до них, як і до авторів, уявного і реального, ставиться по-різному. Той був часткою її, а цей для неї подібний до каченяти, висидженого куркою. Наче рідний,