Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Посмертні записки Піквікського клубу 📚 - Українською

Читати книгу - "Посмертні записки Піквікського клубу"

404
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Посмертні записки Піквікського клубу" автора Чарльз Діккенс. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Гумор. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Посмертні записки Піквікського клубу» була написана автором - Чарльз Діккенс, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Сучасна проза / 💛 Гумор".
Поділитися книгою "Посмертні записки Піквікського клубу" в соціальних мережах: 

Дікенсу щойно виповнилося 25 років, коли лондонська видавнича фірма Chapman & Hall задумала видати серію ілюстрацій до спортивного життя кокні Роберта Сімура. За задумом серія повинна була розповідати про клуб, члени якого їздять на природу, полювання й риболовлю. З ними повинні відбуватися різні кумедні пригоди — рушниці вистрілять ненароком, гачок зловиться за капелюх чи штани, тощо. Дікенса запросили придумати підписи під рисунками й зв'язати їх у розповідь за тогочасною модою. Молодий письменник заперечував, що він про спорт нічого не знає, але все ж взявся за роботу, згодився із ідеєю клубу і відповідно до початкового задуму написав, як містер Вінкль хибить, стріляючи по горобцях.
Надалі процедура змінилася, тепер уже Дікенс писав оповідання, а художник змушений був робити до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Дікенсу вдалося те, на чому горіли інші.
Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Дікенсу не сподобалися, тож усю решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Дікенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року.
Електронну книгу створено з українського видання: Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 130
Перейти на сторінку:

РОЗДІЛ І

Піквікці.

Перший промінь світла, що осяює морок і обертає в сліпучий блиск темряву, якою, здається, оповита попередня історія громадської діяльності безсмертного Піквіка, виходить з таких рядків у протоколах Піквікського клубу, що їх видавець цих записок має за найвищу приємність подати своїм, читачам на доказ пильної уваги, невтомної впертості й гострої проникливості, з якими він досліджував довірені йому різноманітні документи.

„12 травня 1827 року. Головує Джозеф Сміггерс, есквайр[1],Н. В. П. Ч. П. К.[2]

Одноголосно ухвалено такі резолюції:

Заслухавши з почуттям щирого задоволення й беззаперечної згоди доповідь, прочитану Семюелем Піквіком, есквайром, П. П. Ч. П. К.[3], і затитуловану „Деякі думки про джерела Гемпстедських ставів із зауваженнями щодо теорії пуголовків“, наше Об'єднання висловлює найпалкішу за неї подяку названому Семюелеві Піквіку, есквайрові, П. П. Ч. П. К.

Цілком свідомі користі, яку матиме наука від згаданого твору, так само як і від невтомних розшуків Семюела Піквіка, есквайра, П. П. Ч. П. К., в Горнсі, Гайгеті, Брікстоні та Кембервелі, члени Об'єднання не можуть не відзначити неоціненного пожитку, що його неминуче дадуть для поступу науки та розповсюдження знань роботи цього вченого на просторішому полі, якби він піднявся на нові подорожі й тим поширив сферу своїх спостережень.

З огляду на зазначене, Об’єднання якнайсерйозніше бере під увагу пропозицію, висунуту вищеназваним Семюелем Піквіком, есквайром, П. П. Ч. П. К., і трьома нижчепоіменованими] піквікцями, про утворення нової секції Піквікського Об’єднання під назвою „Товариство Дописувачів Піквікського Клубу".

Ця пропозиція дістала санкцію та ухвалу Об’єднання.

Секцію Дописувачів Піквікського Клубу вважати за оформлену, призначити й затвердити членами її Семюела Піквіка, есквайра, П. П. Ч. П. К., Тресі Тапмена, есквайра, Ч. П. К., Августа Снодграса, есквайра, Ч. П. К. і Натаніела Вінкла, есквайра, Ч. П. К. Просити їх подавати від часу до часу, на адресу Піквікського Клубу в Лондоні, документальні звіти про їхні'подорожі та дослідження; про їхні спостереження побуту та вдач людських і, взагалі, про всі їхні пригоди разом із усіма оповіданнями й нотатками, зв’язаними з місцевими краєвидами та громадським життям, і Об’єднання щиро вітає принцип, що свої подорожні витрати кожен член Секції Дописувачів бере на себе, і не має заперечень, щоб при таких умовах члени зазначеної секції провадили свої досліди стільки часу, скільки буде їм до вподоби.

Членів вищеназваної секції цим повідомляється, що Об’єднання обговорило їхню пропозицію перейняти на себе й витрати на пересилання їхніх листів та поштових пакунків; Об’єднання визнало таку пропозицію за гідну високих розумів, від яких вона виходить, і дало на це цілковиту свою згоду".

Випадковий спостерігач, — додає секретар, що записам його завдячуємо ми це оповідання, — випадковий спостерігач не помітив би нічого незвичайного в лисій голові та круглих окулярах, невідступно повернених до його (секретаря) обличчя, поки він читав вищенаведені резолюції. Для тих же, хто знав, що під лобом тим працює велетенський мозок Піквіка, а за окулярами виблискують променисті Піквікові очі, видовище, безперечно, було цікаве. Людина, що аж до джерел їх дослідила величезні Гемпстедські стави й зворушила науковий світ своєю теорією пуголовків, сиділа спокійна й незрушна, немов глибокі води цих ставів у морозний день або самотній екземпляр пуголовка на самому споді череп’яної банки. Але ще цікавішим стало це видовище, коли, набравшись жвавого духу й запалившись одностайними вигуками „Піквік!", що виривався з грудей його послідувачів, славетний муж піднявся на крісло, де перед тим сидів, і став промовляти до членів ним же самим заснованого клубу. Який матеріал дала б ця зворушлива сцена для художника!

Красномовний Піквік, граціозно сховавши одну руку під фалду фрака, другою, на підтримку своєї блискучої красномовності, вимахує в повітрі. Підвищене становище дозволяє бачити облипчасті штани на його ногах та гетри, що лишилися б непомітними на якійсь звичайній особі, але вдягнені на Піквіку мимоволі навіювали побожну пошану. Праворуч від нього сидів містер Тресі Тапмен; занадто вразливий Тапмен, який, коли йшлося про найцікавішу та найбільш простиму ваду чоловічу — кохання, сполучав із розважливістю й досвідом мужніх літ ентузіазм і запал хлопця. Час і харч поширили його колись романтичну фігуру; чорний шовковий жилет на ньому дедалі ширшав; дюйм по дюйму зникав на жилеті з очей Тапмена золотий ланцюжок від годинника; чимале підборіддя раз — по — раз глибше вдиралось у володіння білої краватки, а душа Тапмена не зазнавала змін — захоплення прекрасною статтю все ще залишалось пануючою її пристрастю. Ліворуч від свого великого ватажка сидів поетичний Снодграс, а біля нього — спортсмен Вінкл. Перший поетично кутався в блакитний плащ таємничого фасону з коміром із собачої шкури, а другий своєю особою надавав ще більшої краси новій зеленій мисливській куртці, картатій нашийній хустці та облиплим ясносірим штанам.

Промову, виголошену з цієї нагоди містером Піквіком, і дебати з приводу неї заведено до протоколів клубу. І та, і ті мають багато спільного з промовами та дебатами в усіх знаменитих товариствах, а що простежити схожість між вчинками великих людей завжди цікаво, то ми й переносимо сюди цей запис.

„Містер Піквік зауважив (каже секретар), що слава люба серцеві кожної людини. Слава поета люба серцеві його друга Снодграса; слава завойовника люба його другові Тапмену, а бажання уславитись в спортивних змаганнях на полі, в повітрі й на воді — надзвичайно міцне в душі його друга Вінкла. Він (містер Піквік) не стане заперечувати, що і його поривають людські пристрасті та почуття людські (ухвальні вигуки), мабуть, і вади людські (голосні крики „Ні!“). Але, мусить він сказати, якщо вогонь славолюбства й спалахує інколи в його грудях, то бажання добра родові людському заливає той вогонь. Похвали людей надають йому енергії в роботі; філантропія — то його страхове товариство (оглушливі ухвальні вигуки). Він дещо пишався — і відверто признається в цьому, а його вороги можуть використати це признання, — він дещо пишався, пускаючи в світ свою теорію пуголовків. Може, вона уславиться, а може — ні (викрик— „Уславилася!“ і ухвальний гомін). Він ладен погодитися з твердженням шановного піквікця, що голос його оце чув: нехай — уславилась. Але якщо слава цього твору пошириться навіть до найвіддаленіших закутків відомого світу, то й тоді його авторська гордість буде ніщо проти гордості, з якою він озирається навкруги в цей найурочистіший момент свого існування (ухвальні вигуки). Він — маленька, скромна людина (Ні, ні!).

1 2 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Посмертні записки Піквікського клубу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Посмертні записки Піквікського клубу"