Читати книгу - "Клас пані Чайки"

Такого святвечора, як у замку, ані Каміла, ані Олек, ані тим більше Куба чи Мальвіна, ніколи не бачили. Ялинка була величезна, на столі стояли страви старопольської кухні, а народний гурт грав колядки. Дітлашня аж вищала від утіхи. Куба й Мальвіна дочекатися не могли, коли все почнеться. Але гості збиралися поволі. Зрештою, до початку залишалося ще хвилин п’ятнадцять. Каміла сиділа біля столу набурмосена й не дивилася ані на батьків, ані на Олека. Думала лише про одне: як зробити, щоб не ділитися з ним облаткою. Їй узагалі не хотілося цього року ділитися нею з ким-небудь.

Вона щосили уникала цього моменту, і, зрештою, їй вдалося. Щоразу, коли Каміла серед натовпу присутніх з облатками в руках бачила, що до неї наближається Олек, тієї ж миті відверталася до нього спиною. Хлопець сів за кілька місць від неї, біля Мальвіни й Куби. «Як ні, то й ні», — подумав Олек, вмощуючись на стільці. Більше він до неї не наблизиться, хоч би там не знати що!

Каміла навіть батьків не привітала з Різдвом. Дівчина образилася на них за те, що вони приховали від неї Олекову присутність. Тато з мамою підійшли перші, обняли доньку, а мама прошепотіла на вухо, щоб Каміла вчилася лише на «шість». «Немовби нічого важливішого немає!» — подумала дівчина. Навіть братика не привітала, зате малий сам підбіг до неї з побажанням, щоб їй подарували купу подарунків. Уся ця святкова атмосфера зробилася для неї нестерпною. Дівчина не могла дочекатися, коли всі почнуть їсти й усе це закінчиться. На щастя, ніхто не звертав на неї уваги. Батьки розмовляли з Олековими татом і мамою. Сам Олек займався сестричкою й Кубою. Невдовзі оголосили, що всі, хто хоче, можуть заспівати колядку або якусь пісню, і посеред зали з’явилися Олек, Мальвіна й Куба, які співали пісеньку про темний ліс і зайчика. Усі троє виглядали такими щасливими! Вона теж могла бути з ними! Не чекаючи, коли почнуть роздавати подарунки, дівчина взяла ключ і нишком вислизнула до кімнати. Свято продовжувалося без неї. Та у вухах настирливо лунала наївна дитяча пісенька про зайчика в лісі…

— А мені на Різдво комп’ютер подарували, — похвалилася Малгося подрузі.

— Звідки твої… — почала було Каміла, але не закінчила, схаменувшись, що питання «звідки твої батьки взяли на це гроші» може видатися нетактовним.

— Ця мамина подруга, за яку мама поручилася в банку… Ну, та, що виїхала до Америки… Вона озвалася! — пояснила Малгося. — Повернула мамі борг, надіслала мені запрошення на канікули до Штатів та гроші на комп’ютер.

— Класно тобі!

— Авжеж! Тато вирішив мені під’єднати безлімітний інтернет через кабельне! А Мацек пообіцяв записати кілька програм і дещо показати.

Каміла не відповіла. «Мацек, — думала вона. — Знову Мацек! Із Малгосею все зрозуміло, у неї є Мацек. А що зі мною? Повна каша в голові».

— Як зустріла Новий рік? — поцікавилася, щоб змінити тему, але відразу пошкодувала про запитання. Бо їй не було чим похвалитися. Олек на неї навіть не глянув. Начебто вона й сама винна, бо відверталася від нього, проте… Каміла вже звикла, що її обожнюють, і не могла змиритися з тим, що навколо стільки пар і лише вона залишається самотою, а на додачу ніхто нею не захоплюється, як колись. Щоправда, вона двічі отримувала дивні есемески, надіслані з комп’ютера, але це напевне якась помилка! Колись отримала повідомлення: «Став картоплю, зараз буду», — тож звідки їй знати, що есемески «Думаю про тебе» або «Чи сподобалася тобі трояндочка?» адресовані їй?

— Новий рік! — підхопила Малгося. — Класно! Ми були в Білого Міхала. А вранці пішли до Каськи, яка ще й досі лежить у лікарні. Лише за тиждень її випишуть, а в школі вона з’явиться аж після зимових канікул.

— Почекайте! — почувся чийсь голос.

Дівчата обернулися. За ними біг Войтек. Довге волосся вилазило йому з-під шапки.

— У Малгосі тепер є комп і безлімітний інтернет! — повідомила Каміла.

— Супер! То ти тепер можеш надсилати мейли, есемески з компа й чатитися зі знайомими, — зрадів Войтек. — А ти, Каміло? У тебе ж теж безліміт, то чому ти цього не робиш?

Каміла стенула плечима, а тоді, подумавши, повільно проказала, немовби знехотя:

— Може, і мені почати?

Відколи в Малгосі з’явився комп’ютер, її контакти з Мацеком та Камілою дещо змінилися. По-перше, вони з Мацеком без кінця обмінювалися мейликами. По-друге, коли не переписувалися, то базікали в чаті. По-третє, слали есемески з комп’ютера. Для Каміли в Малгосі залишалося набагато менше часу, ніж колись.

Того дня Малгося, як завжди, зайшла в інтернет. За мить отримала повідомлення, що Мацек біля компа. І справді, щойно вона відкрила чат, як на екрані з’явилося:

МістерСкребл: Я на тебе чекаю!

Ося: Привіт!

МістерСкребл: Привіт! Скільки можна чекати? Зіграєш зі мною?

Ося: Лише один раз. А тоді ти відразу прийдеш до нас, бо мусиш записати мені програму.

МістерСкребл: Е ні, моя пані! Ви собі сама цю програму запишете, бо мусите бути розумною, щоб я міг Вами пишатися! А тепер залогуйся й грай зі мною, бо мені кортить перемогти!

Гра була в розпалі, коли у віконці Малгосиного комп’ютера блимнула інформація, що на чаті з’явилася Каміла.

Міла: У мене хандра. Поговоримо?

Ося: Не можу. Саме граю з Мацеком у скребл і якщо відволічуся, програю. Потім треба переписати одну програму… А що сталося?

Міла: Та нічого.

І віконечко Каміли закрилося. Малгося, захоплена грою з Мацеком, не звернула на це уваги.