Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Тринадцять градусів на схід від Грінвіча 📚 - Українською

Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча" автора Василь Павлович Січевський. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 157
Перейти на сторінку:
Пройде…

— Я ніколи не літала над цим… зачарованим краєм. Іншого слова і не підберу.

— Місця тут дійсно… — погодився Самохін.

Вертоліт злетів над плато. Сонце засліпило Людмилі очі. Вона прикрила їх долонею.

— Що це під нами? — спитала у Самохіна. Проте на її запитання відповів Кисни:

— Земля Норденшельда.

— А чому земля? В центрі острова і раптом земля?

— Так назвали.

— Хто назвав? — це вже запитував Добриня.

— Не знаю.

— А я думала, що про тутешні краї ти все знаєш, — спробувала посміхнутися Людмила.

— От і я теж думаю, чому? — втрутився Самохін. — Хто назвав? Чому? Ніхто не знає. А може, і не варто сьогодні так називати, як хтось, колись назвав? От я візьму і назву он ту гору ім'ям свого сина, і буде вона віднині не безіменна… І будуть називати її ім'ям Олега Самохіна! Звучить?

— Звучить, — підтримала Людмила.

— Поза всяким сумнівом, тільки ця гора вже названа іменем Пахтусова, — посміхнувшись, зауважив Калікін. — На архіпелазі багато російських назв: рівнина Менделєєва, хребти Бредіхіна, Лобачевського, Софії Ковалевської, Чебишева, адмірала Макарова і матроса Носкова. Тут — Земля Норденшельда, а там, ближче до Піраміди, льодовик його імені.

— А хто такий, цей Норденшельд? За що йому така честь? — поцікавився Самохін. — Якийсь іноземець, чи що?

— Ні, він наш чоловік, російський підданий… — Касян був радий з того, що розмова входила в те русло, де він почував себе досить впевнено. — Норденшельд народився у Фінляндії в часи, коли вона ще була великим князівством. Російської імперії. Закінчив університет і деякий час працював на Уралі. Десь там на якомусь банкеті виголосив сміливу політичну промову, за що був висланий з Росії, і жив у Швеції. Саме в цей час він кілька разів побував з експедиціями на Шпіцбергені. І, між іншим, доходив до вісімдесят першого градуса сорока двох мінут північної широти.

— Подумаєш, — кинув через плече Самохін. — Я от позавчора Шурочку з метеостанції на вісімдесят п'яту катав… Повітряні кульки в небо запускали, а на вечерю додому.

— Тепер чекай, — не моргнувши оком, сказала Людмила, — кригу, на яку сідав, назвуть твоїм ім'ям, або ще й Шурочку згадають.

— Ми, звичайно, Дуні не розкажемо, — підтримав Добриня. — Однак, прочитає вона на географічній карті: крига імені Шури-Мури, і тоді тобі таки дістанеться на горіхи.

— Байдуже. Перед Дунею виправдаюсь, — прийняв жарт Самохін. — Я ж не для себе, мені хлопця нашого, Олежку, пристроїти треба, увічнити…

— Не турбуйся, — сказав Калікін. — Виросте — сам подбає, щоб по ньому добрий слід на землі лишився.

Напруження потихеньку спадало і, щоб не дати розмові повернутися на мінорну колію, Калікін повів далі розмову про Норденшельда:

— Нільс Адольф Ерік Норденшельд був щасливим у ділах. Йому, сказати просто, щастило. Кругом встигав першим. В 1870 році без провідників ходив льодовими щитами Гренландії, а через п'ять років на шхуні «Певен» першим пройшов Карське море, досяг гирла Єнісею і заклав порт на острові, якому дав ім'я Діксона, шведського комерсанта, на гроші якого була споряджена експедиція. Через рік, аби довести скептикам, що вдале плавання по Карському морю було закономірністю, а не винятком, знову побував на Єнісеї, а в 1878-му, обійшовши мис Челюскіна, вперше в історії північного судноплавства, перезимувавши в 220 кілометрах від Берінгової протоки, щасливо дістався Йокогами, відкривши таким чином Північний морський шлях. Отакі справи з його іменем… А коли додати, що цей непогамовний чоловік постійно перебував у конфронтації з царським урядом, несправедливо звинувачувався в державній зраді і справедливо в образі його величності государя імператора, то стане ясно, якою непересічною особистістю був цей «радевший о благе России» Нільс Адольф Ерік Норденшельд.

Тепер Калікіна слухали уважно і коли він замовк, почали запитувати. Однак відповідати Касянові не довелось. Плато несподівано обірвалося і терасами скотилося по зелених водах затоки. Вертоліт нахилився і почав спускатися до майданчика, над котрим маячів, вказуючи напрямок вітру, смугастий «сачок». Це й була вертолітна площадка Баренцбурга.


Після бурану Баренцбург виглядав незвично світлим. Стіни будинків заліпило мокрим снігом, і вони нагадували Добріші білі хати його рідного Яблунова. Не обійшлося і без шкоди: там буря зірвала дах, там перекинула кіоск «Союздруку», а там пообривала на стовпах дроти. До таких пустощів Півночі в Баренцбурзі звикли. Тут кожен день можна чекати завірюхи, шквального вітру і навіть урагану. Особливо підступною була погода весняних місяців, коли природа ще тільки вживалася в режим літнього круглодобового дня.

Митрича Добриня помітив здаля. Баржовий стояв наче на похоронах з непокритою головою на краю пірса, в тому самому місці, де лежала на дні його «гармонь». У Петра стислося серце: «Напевно, вже щось накоїли, шельми…»

Він озирнувся, помахав рукою Людмилі і Касяну, котрі прямо з вертолітної площадки прямували до будинку лікарні, де мав перебувати містер Белч, і бігом через дві-три сходинки злетів у порт і подався до пірса. Кинув оком на механізми, капати, блоки і одразу зрозумів, що тут сталося. Прямуючи до Митрича, ще здалеку закричав:

— Що ж це ти наробив? Старий ду…

Підлетів до баржевого, сповнений рішучості висловитись більш грунтовно, але, побачивши його сіре від муки лице, осікся.

— Лай мене, синку, лай! — Митрич переминався з ноги на ногу, наче школяр, що нашкодив на уроці. — Заслужив…

— Чому без мене починав? Хто дозволив?

— Чорт під лікоть штовхнув, — безпомічно розвів руками баржевий.

Підійшов Вовчик. Витираючи вимащені в солярку руки, примирливо сказав:

— Нічого страшного, кеп… Я тут усе оглянув. Треба лише корму завести, притягти до берега, щоб хвилею не розтовкло. А трохи стихне, все можна починати спочатку.

— Ні, ви тільки погляньте на нього — нічого страшного! Зараз він, бачте, все оглянув, а куди ж ти

1 ... 70 71 72 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тринадцять градусів на схід від Грінвіча», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"