Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поеми - т. 5, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "Поеми - т. 5, Франко І. Я."

191
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поеми - т. 5" автора Франко І. Я.. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 86
Перейти на сторінку:
як звався той ваш город

Проклятущий, за котрим

Таку страту непочесну

Я поніс і на почесну

Весь пустив його у дим?» -

«Та той город вам не вадив.

Чим він вас до себе знадив?

І вгадати тяжко, чим.

Ніхто досі з ним не знався.

Раді знати, як він звався?

Звався, вибачайте, Рим».

 

Кончак слуха і не слуха,

Мов важкий удар обуха

Його зразу оглушив.

Далі бранця не питав він,

Всіх половців навертав він,

В кочовища поспішив.

 

І згадав він по дорозі,

Що у головнім обозі

Там у нього бранців много,

Що забрали край Каяли.

«Всіх поріжем до ноги!

Ігоря і Святослава…

Не пропала наша слава!

Хай погинуть вороги!»

 

Так дотяг він аж до Дону

І почув тут: «Із полону

Ігор, бранець головний,

Втік на Русь, дарма й шукати,

Й нагло вмерла твоя мати».

Став Кончак зовсім сумний.

 

Та було рицарське серце

В нього в той час, як і перше,-

Довго плакать не ялось.

Не давав він думці стриму,

Потягло його під зиму

Рушить походом на Рось.

 

Певну чуючи звитягу,

Своїх немалу ватагу

В пізню осінь він згорнув;

Рушив, як замерзли ріки,

Та з своїми чоловіки

Як пішов, так не вернув.

 

Вдарила зима нагальна,

Остра, люта, незвичайна,

І морозна, і сніжна.

Хоч пішли вони в кожухах,

Не було ладу в їх рухах,

Тільки воля в них міцна

Десь напасти, трупом класти,

Грабувати, мордувати,

Хоч пустиня самітна…

 

Хоробро в снігу бродили,

Але швидко заблудили,

Шляху ані руш нема;

Небо вкрила хмара сіра,

Щезла часу й місця міра,

Налягла густая тьма.

«Взад вертать!» - «Куди вертати?» -

«Годі йти! Лягаймо спати!»

І приспала всіх зима.

 

Писано в днях 27-29 вересня 1914.

 

 

 

ПОЕМА ПРО БІЛУ СОРОЧКУ

 

Ой у вирій журавлі летіли,

Понад Відень ключем простяглися,

Закликали журавля одного:

«Годі, годі на гнізді сидіти,

Ходи з нами у вирій летіти!»

 

То не в вирій журавлі летіли,

То збирались вої-хрестоносці,

То збирались у похід далекий,

На гріб божий, до Єрусалима,

Щоб гріб божий вирвать з рук невірних.

 

Вже зібрались вої-хрестоносці,

Наче хмара, Відень обступили,

Тут спочинуть між хрещеним людом,

Поки рушать у погану землю.

Закликають із Відня лицарство:

 

«Годі, годі по дворах сидіти,

На турнірах копії ламати,

Величать в піснях красу жіночу,

В струни брязкать, мед-вино спивати!

Нуте, нуте до святого бою!

Виженімо турка зі Стамбула,

Мамелюка із Єрусалима!

Закріпімо славний хрест Христовий

На Софії в Константинополі!

Відберімо скарби незлічимі,

Що нагарбав турок по всім світі!»

 

Жив у Відні лицар у ту пору

Олександер, знатний і побожний,

Мав він вірну жінку Юліану,

Жили любо, як голуби в парі.

Аж одної ночі із півночі

Прокидаєсь зо сну Олександер,

Прокидаєсь, тяженько зітхає,

Далі так говорить до дружини:

 

«Юліано, вірная дружино,

Незвичайний сон мені приснився:

Мов лечу я в криницю безодну;

Поринаю в студеную воду,

Поринаю аж на дно глибоке,

Там знаходжу зерно золотеє,

Воно ж мене знов наверх виносить.

Тричі вночі я зо сну будився,

Тричі мені сон той самий снився.

Видко, горе він мені віщує,

Видко, чимсь ми бога прогнівили.

Слухай, люба, на що я наважив:

Почеплю я хрест святий на себе,

Пристаю до воїв-хрестоносців,

Піду з ними до Єрусалима,

Піду з ними бусурманів бити,

Най же буде за гріхи покута!»

 

Ізлякалась вірна Юліана,

Сльози ронить, тяженько зітхає

І до мужа теє слово мовить:

«Олександре, господарю любий,

Не ходи до Єрусалима!

Мож і дома господу молиться,

За гріхи покуту відбувати».

 

Олександер їй на се говорить:

«Люба жінко, не протився тому!

Серцем чую, що се божа воля,

Що бог судить, того не минути.

Ти живи спокійно у господі,

Бережися від усього злого,

Бережи свою жіночу славу,

А за мене не лякайся, люба!»

 

Юліана тихо сльози ронить,

Сльози ронить, голосно зітхає,

Поки сон їй не склепив повіки.

В сні їй ангел божий показався

І промовив ось якеє слово:

«Юліано, не протився мужу,

Тільки зший йому сорочку білу,

Хай усе її на собі носить.

Доки будеш вірною для нього,

Доти буде та сорочка біла».

 

Супокійна стала Юліана,

Прийнялася ту сорочку шити,

А пошивши, мужеві приносить

І словами любо промовляє:

 

«Олександре, господарю милий,

Їдь із богом, де бог тебе кличе,

Я тут буду за тебе молиться,

Буду вірно тебе дожидати.

А отсе тобі сорочка біла,

Щоб носив її ти у поході:

Поки буде біла ся сорочка,

Поти я для тебе буду вірна».

 

Тихо, тихо Дунай хвилі котить,

З міста Відня в бусурманські землі,

Як ті хвилі, поплило лицарство

До схід сонця в бусурманські землі,

Із лицарством лицар Олександер.

Проводжала його Юліана

До Дунаю штири милі шляху.

Проводжала, плачучи прощала.

І стояла довго на дорозі,

На шпилечку високого горба,

Поки видно було хрестоносців,

Поки зброї блискали до сонця,

Поки чути, як їх коні ржали.

А як щезли в вечоровій тіні,

Юліана додому вернула,

Цілу нічку молилася богу

І спокійно стала мужа ждати.

 

Ой рожево сонечко сходило,

1 ... 70 71 72 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поеми - т. 5, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Поеми - т. 5, Франко І. Я."