Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

Послухайте, що вам я сповіщаю!

І не питайте ви мене: хто я?

Я нелюд, я безумний, лютий звір,

Я грішник і дводушник! Бачте, я

Веду на продаж сю свою дружину,

Свою кохану, вірну жінку - й серце

Не трісло в мене, і не всхла рука.

Сходіться! Придивіться їй! Хто з вас

Бажає сю мою голубку милу

Собі в невольниці купить - озвіться!»

Такеє прокричавши, заридав

Страшенно Гарісчандра. З дивним дивом

Довкола нього стовпились купці,

Гляділи то на нього, то на жінку,

Та приступить не важився ніхто.

Аж ось з юрби, що мовчки там стояла,

Ззираючись на сю чудну появу,

Якийсь старий брахманець протиснувся

Й до Гарісчандри підійшов близенько.

Брахманець

Говориш, друже, що готов продати

Отсюю жінку? Дай лиш я погляну!

Здається, молода, здорова й гарна.

Ну, що ж, давай, я буду за купця,

Біда з жінками, друже мій, не правда?

Ти, певно, не з добра й свою отсе

На продаж вигнав. А мене моя

Також сюди пригнала. Бачиш, я

Старий уже, та спокусив нечистий,

Що з молодою оженивсь. Гай-гай!

По невчасі пізнав я, у яку

Пригоду вскочив! Догори ногами

Весь тихий дім мені перевернула!

Все їй не в лад, все їй подай, зроби,

І все не так! А скажеш що - кричить,

Лящить, руками і ногами трепле,

Трохи що бить старого не хапаєсь.

Сьогодні ось, мов мокреє рядно,

Пристала: йди та йди мені на торг,

Купи невольницю, щоб до послуги

Була! Я небагатий чоловік,

Та що робить! Ще й богові в душі

Подякував, що лиш на тім і стало.

А то боюся, друже мій, що швидко

Вона напре на мене, щоб пішов

Невольника купить їй молодого!

Та я розговоривсь, а ти, мабуть,

Спішишся! На ж тобі, мій друже, гроші:

Сто рупій золотих. Се гріш чималий.

Я лиш для тебе так даю, бо знаю,

Що не велить закон тобі з брахманцем

Ні торгуваться, ні глядіти навіть

На гроші, що він дасть тобі. Ось тут

У правий ріг поли зав’язую

Тобі всю суму. А тепер, небого,

Ходи зо мною!

І він взяв за руку

Царицю, та вона в тривозі й болю

Немов окаменіла.

«Ну, ходи!» -

Брахманець грізно крикнув і, за коси

Нещасну вхопивши, почав жорстоко

Тягти і шарпать.

Бачачи, що матір

Так тягнуть, хлопчик вхопився за ноги

Її і, попри неї біжучи,

Кричав: «Матусю! Мамочко! Куди ви?

Візьміть мене з собою! Мамо! Мамо!»

«Геть, пуцьвірку!» - сказав брахманець гнівно

І копнув хлопчика ногою так,

Що той на землю впав. Та швидко, бідне,

Знов схопилось і, кричачи: «Матусю!» -

За мамою, ридаючи, побігло.

Сайвія

О пане мій! Постій іще хвилину!

Єдину ласку сю мені зроби:

Купи ще се дитя! Хоч я твоя,

Та, вір мені, без нього швидко я

Умру, й задарма страчене пропаде

Твоє добро.

Подумав кілька хвиль

Брахманець, щось проворкотів, а далі,

Добувши гроші, знов до Гарісчандри

Вернувсь і гроші зав’язав йому

В припіл. Потому, жінку і дитину

Зв’язавши разом, поволік обоє

І швидко щез у торговій юрбі.

«Та, на котру ніколи досі вітер

Холодний не повіяв, сонце не світило,

Тепер пішла в тяжку, ганебну службу!

Кориться мусить злій хазяйці, гнуться

Під тягарем, з криниць носячи воду,

Із лісу дрова! Та, котрої руки

Мов пучки рожі ніжні, запахущі,

Тепер надавлювать мозолі мусить

На пальцях, мелючи на жорнах збіжжя

Та хусти перучи у річці! Та,

Котрої ясного обличчя з простих

Людей ніхто й побачити не смів,

Тепер, за коси шарпана прилюдно,

В неволю на збитковання пішла!

О боже мій! Що сталося зі мною?

О Сайвіє, життя моє, мій раю!

О сину мій, дитя моє єдине!

Се я, поганець, вас довів до того!

Я нелюд! Я проклятий! І все те

Я мусив бачити на власні очі,

І очі ті у мене не посліпли!

Все те переболіти мусив серцем,

І серце ще не трісло там у груді!

О горе, горе, як бездонне море,

Тепер я чую, що ти з головою

Мене покрило і довіку вже

Не випустиш!»

Отак ридав і плакав

Серед базару Гарісчандра бідний,

Волосся рвав на собі і об землю

З розпуки бився.

Раптом розступилась

Юрба, і Вісвамітра появився.

Вісвамітра

Приходжу, Гарісчандро, по твій дар.

Пора тобі своє сповнити слово.

Гарісчандра

Візьми, святий! Ось все, що я добув.

З поли його квапливо вив’язав

Ті гроші Вісвамітра й люто плюнув.

Вісвамітра

Гидкий кшатріє! Що се ти задумав

Робити дурня з мене? Жміньку підлих

Сих срібних рупій ти даєш мені

На окуп жертви царської? Мабуть,

Ти хочеш, щоб прокляв тебе я зараз!

Гарісчандра

Угодниче! Купець, що гроші ті

Вв’язав мені, брахманець чесний був,

І він сказав, що золотих сто рупій

Дає.

Вісвамітра

Сам бачиш, що се срібняки!

Гарісчандра

О горе бідному мені! Мабуть,

Якийсь недобрий демон відмінив

Ті гроші, бо ж брахманцеві святому

Ошукувать - зовсім не до лиця.

Вісвамітра

Мабуть, ти сам задумав ошукати

Мене. Та ні! Я не дарую сво́го!

Роби, що хоч, а решту грошей зараз

Добудь мені і довше не